Впіймала вчора страшну річ. Перша година ночі, перевіряла арку третього тому і продумувала відносини між персонажами. І знайшла ємоцію, Яку тупо не можу писати — холодність. Коли людина з тобою говорить,але ємоційно тебе не пускає. І я коли переложила це на свій твір - зрозуміла що навіть 1 сцену не зможу таку написати. В мені треба було б по арці 5-6. І от майже перша ночі, я в своєму ліжечку з планшетом і ридаю від знайденоі емоції, яку не можу навіть написати через іі інтенсивність і болючість. Господі....
Я тілесний автор, я коли пишу я фізично відчуваю те, що там відбувається в сцені. І відчувати ЦЕ було дуже неприємним. Аж третій том писати не хотілось. Слава богу я знайшла інший варіант.
Поділіться, чи було у вас таке?
5 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЗазвичай мої герої в значній мірі передають мої думки і емоції. Але не завжди, і не всі. Я вмію відокремлювати себе при потребі. Щоб не мої власні думки все ж були достовірними, то допомагають розмови з найрізноманітнішими людьми. Я практично ніколи нікого ні за що не засуджую, намагаюсь зрозуміти або просто прийняти позицію іншої людини. Тому часом мені розповідають про такі речі, про які мало кому або й зовсім нікому не наважуються розповісти. А якщо знають, що я письменник, то завжди питаю, чи можу використати це в своїй творчості.
Якщо це далеко від моїх власних уявлень, емоцій, принципів, то я не занурююсь в це, просто описую, бо знаю, що це правдиво, що в світі є і таке.
Аліс Веро, Блін, я заздрю що ви можете розділяти. Я можу спокійно написати діалог, логіку, але все що стосується психологіі - маю пропускати через відчуття. Я коли втечу писала мене потім ще сутки трусило. Зараз я все навчилась це регулювати і заходити відчуттями не на 100 відсотків, а вибирати наскільки.
Мені швидше складно писати те, в що я з тих чи інших причин не можу повірити (наприклад, в любов після "подивився як на власність", або пробачення за речі, які особисто я не пробачила б)
Вень Чжулун, Це ж нормально бо ми ж пишем в першу чергу із себе. Тому вам важко повірити в людину, яка може побачити суб'єктність там, де бачила раніше об'єкт (хоча це можливо, питання як сильно має змінитись персонаж).
❤️❤️❤️
Я розплакалася в кінці, коли дописала сцену. Просто ось так сіла і почала плакати. Жалко стало головну героїню
Аліна Чуйко (Hunter), От і мені було їх жалко і переживати це не хотілось
Я теж помічала за собою щось подібне. Мабуть, тому в моїх книгах і чоловічі, і жіночі персонажі несуть у собі ті емоції та риси, які так чи інакше відгукуються мені самій. Навіть якщо це холодність - вона в мене помірна. Якщо жорсткість - то аргументована емоційним думками героїв ...
І погоджкюся з тим, що під час написання ми ніби проживаємо цю історію разом із персонажами... Іноді мені взагалі здається, що, пишучи книги, я ненадовго тікаю в паралельну реальність - в одну з тих можливих версій власного життя, яке могло статися ...
Natalia Borysova, Я вас розумію, у мене теж зараз текст - контейнер куди я біжу, щоб піти від реальності. І ще це іграшка яку можна розбирати безкінечно, купатись в мотивах, в відносинах. А читач бачить дай Бог 10 відсотків і це добре
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати