Через дві години Кайрен рішуче відкорковує кришталеву колбу. Рідина відгонить паленим цукром і гнилою вишнею. Хлопець заплющує очі і випиває все залпом. Торік, голосно схлипнувши, повторює цей самогубний крок.

​Магія миттєво б'є по нервах. Тіло викручує невидимими лещатами, кістки неприємно тріщать, змінюючи форму, а шкіра палає. Через болісну хвилину замість двох хлопців-першокурсників посеред кімнати стоять дві високі, стрункі дівчини в темних, неймовірно вульгарних корсетах та мереживі.

​— Святий космос, Вокс, у мене є груди! — верещить флоріанець тонким, дзвінким дівочим голоском, з абсолютним жахом хапаючись за щоки.

Кайрен лише похмуро смикає край мереживної спіднички, яка взагалі нічого не приховує.

— Стули пельку, Бамбл. І спробуй не вбитися на цих клятих підборах, — гарчить, хоча голос тепер звучить як звабливе муркотіння лісової мавки. Трохи кумедної візуалізації з "Драксарія: Ехо Безодні"