Всім привіт!

Роман оновлено!

✨✨✨

— То спростуйте ці плітки. Це ж неправда, і ми з вами не... — замовкаю, бо мені соромно сказати це слово.

Арс дивиться на мене надто пильно кілька секунд, а потім холодно випалює:

— Я не буду нічого спростовувати, бо те, що трапилося, мені на руку.

Слова мого боса по-новому шокують. Відчуваю, як щоки вмить спалахнули рум’янцем, а серце, яке й так билося швидко, почало битися іще швидше.

— У сенсі?! На руку...

Це єдине, що можу вимовити німими губами. Бо щось я вже нічого не розумію.

— У прямому сенсі, Оріяно, — відмахується мій бос і натискає кнопку на ліфті, який продовжує рухатися вниз. — Нам потрібно серйозно поговорити, але не тут і не зараз. Спочатку потрібно забрати твого племінника.

Важко зітхаю. Мені здається, що я заснула на робочому місці і зараз мені сниться жахіття. І я от-от прокинуся. Але натомість мій бос простягає мені руку і просить:

— Оріяно, давай руку. Ми повинні з офісу вийти удвох за руку.

Спантеличено кліпаю. І все? Більше ми нічого не повинні?!

Автоматично ховаю праву руку за спину. Я не хочу йти з ним за руку.

— Навіщо? — роздратовано питаю, бо мене це все починає бісити.

— Оріяно... — гримає Арс.

— Арсене Богдановичу, навіщо за руку? — вперто повторюю. — Ви ж розумієте, що завтра говоритимуть...

— Оріяно, так потрібно, — наказує він. — Тож не вередуй.

Тато для Матвійка

♥️♥️♥️