Сьогодні (16.08) знижка на першу книгу циклу "РОЗОВСЬКІ ТА ІНШІ. КОХАННЯ ДО БОЛЮ." про владних чоловіків та не менш впертих жінок.

За кохання треба боротися.

Емоційно, захоплююче, гаряче та, гарантовано, не нудно!

Я ТОБІ ВИНЕН

Анотація:

"Я не сказала "ні" коли він мені запропонував. Так що формально звинувачувати в тому, що сталося, крім мене нема кого. І те, що мені не сподобалося, це моя проблема. Чи я, дурна така, сподівалася, що після того, що я з ним зробила, він буде зі мною ніжним?"

"Зітхаю та дістаю з барсетки ще одну пачку купюр. Кладу її поруч із першою, ніби намагаюся купити її прощення. Але в глибині душі розумію, що ніякі гроші не зможуть стерти те, що я зробив.
Стою над нею, дивлячись на її спляче обличчя. Вона виглядає такою беззахисною, такою чистою, попри все, що сталося. Я хочу сказати щось, перепросити, пояснити, але слова застряють у горлі. Натомість я тихо вимовляю:
- Пробач…"

Чи зможуть вони пробачити один одного, постійно приховуючи правду?

владний герой

від ненависті до кохання

психологічна напруга

Рандомні уривки:

Уривок 1:

"Відкриваю очі, приходячи до тями з диким головним болем і ломотою в усьому тілі. Таке відчуття, що мною проїхався каток. Озираюся на всі боки, намагаючись поворухнути затерплими кінцівками. Що за лайно? Мої руки й ноги міцно прив’язані до кутів ліжка, і я лежу в позі морської зірки, у чому мати народила.

Тобто не зовсім. Один предмет на мені все-таки є – презерватив. Не знаю, чи можна його вважати предметом одягу, але принаймні його наявність дає хоч якесь уявлення про те, чим я тут займався. Ще б згадати, як я так встряв. Та й не завадило б вибратися із цього делікатного становища… 

Роблю спробу прочистити пересохле горло, але виявляю ще один предмет, цього разу в роті. І роблю нерадісний висновок – покликати на допомогу не вдасться. У роті в мене кляп.

Одне тішить – я у своїй спальні. На цьому плюси мого становища закінчуються.

– М-м-м! – намагаюся видати хоч якийсь звук, але виходить тільки невиразне мукання.

Так у що я вчора вляпався??

Згадую, як після вдалої угоди пішли відсвяткувати в ресторан. Там цілком культурно посиділи й задоволений замовник, а тепер мій новий партнер по бізнесу, вирушив додому. Усе було досить цивілізовано. Але потім… потім я вирушив святкувати далі. Треба буде дату записати, щоб запам’ятати день, коли все в моєму житті полетіло в тартарари.

«Не треба було самому сідати за кермо в такому стані!» – лаю себе останніми словами."

Уривок 2:

"Ден надіслав повідомлення:

«Аліна не знайшла довіреність на вивезення Діани та всіх «звільнила»…»

Уявляю, як дружина, у своєму звичному стилі, влаштовує розгром у будинку, намагаючись знайти документ, який я завбачливо сховав. Її гнів, її крики, її спроби контролювати все й уся – усе це було так знайомо, але тепер викликало тільки посмішку.

Відповідаю, насилу стримуючи сміх:

«І тебе теж?»

За хвилину Ден надсилає відповідь із купою усміхнених смайликів:

«Само собою!»

Ну що ж, мені залишається тільки порадіти, що я вчасно сховав довіреність. Як і всі інші документи Діани.

А персоналу тепер доведеться виписати премію…

Усе йде за планом. Аліна, як завжди, діє імпульсивно, не думаючи про наслідки. І коли справа дійде до опіки над Діаною, усе це зіграє на мою користь.

Набираю повідомлення своєму начбезу:

«Випиши всім премію»

На що тут же отримую відповідь:

«І мені??»

Відповідаю:

«Само собою!»"

Уривок 3:

"– Вибачте, Вікторіє, він зараз спить, – вкотре відповідає мені Денис, коли я намагаюся провідати Влада, спочатку в лікарні, а потім і в його особняку.

– Скільки можна вигадувати причини? На процедурах, спить, їсть, приймає ванну! Скажіть прямо – Розовський не хоче мене бачити! – не витримую та обурююся я.

Начальник безпеки не відповідає і відводить погляд, але мені й без слів усе ясно.

– Я все зрозуміла, Денисе. Передайте, будь ласка, Владиславу Михайловичу, що я його більше не потривожу, – намагаючись стримати сльози, втомлено кажу я.

– Вікторіє!

– Що ще?

– Влад важко переживає свою безпорадність… У нього проблеми…

– І тому він не хоче мене бачити?

– Він не хоче, щоб ви бачили його в такому стані.

– Не виправдовуйте його, Денисе. Розовський просто награвся. І зі мною, і з Миколайчиком. У нього зараз інші проблеми і йому не до нас. Це ви правильно помітили… – з гіркотою кажу та йду до виходу.

Денис хапає мене за лікоть, зупиняючи:

– Так, у нього зараз проблеми. Ви маєте розуміти, Віко!

– О, так. Я все прекрасно розумію. Йому не потрібна ще і проблема у вигляді сестри його найлютішого ворога, та ще й з причепом. Вірно?"