— Через Канаду йшла? Чи на тебе напала скажена рукавичка і ти довго відбивалася?

— Ха-ха-ха! Дуже смішно, — Аля звела очі до неба та вийшла, замикаючи за собою двері. 

— Та не дуже, бо ти мені пів години тому написала, що виходиш, — я з легким докором глянула на подругу.

Знала, що це не має сенсу, вона невиправна… Але все ж. Треба трохи дорослішати вже і вчитися співпрацювати з власним часом.

— Ну вибач, Ась, — примирливо всміхнулася вона, глянувши на мене жалісливим поглядом. — Ти ж знаєш мене.

— Та знаю, — я відмахнулася від неї, і ми рушили сходами вниз. — Призначатиму тобі зустрічі на годину раніше запланованого, може тоді вчасно приходитимеш.

— Головне мені про це не кажи, тоді, може, й вдасться.

Точно знаю, у кожного є, або колись була подруга, яка постійно спізнювалася на зустрічі. Та попри все, Аля та Ася мають прекрасну, міцну дружбу ❤️

Приготувала вам візуал Алі та Асі на прогулянці засніженим містом.

Запрошую вас поринути у зимову прохолоду цієї Історії та разом із нашими героями проживати їх емоційні пригоди та переживання.