— Не бійся… — раптом пролунав низький і оксамитовий голос Га-Уциль.

Її дивний акцент, якого я ніколи раніше не чула, зачаровував, надавав словам нового звучання… її хотілося слухати й слухати. Безкінечно. Сидіти в темряві стародавньої ночі, біля багаття, дивитися в обсидіанові очі ягуара, наповнюватися магією старого лісу… І слухати цей чарівний голос.

— Не бійся, — повторив череп, і Мігель дістав його з сумки, обережно поставив на надгробок, щоб сяйво очниць могло спрямуватися на привида. — Я допоможу тобі піти в інший світ, допоможу переправитися через річку… Сеньйор некромант відкриє нам ворота.

Голос лився струмочком, і раптом закрутився вихор зі старого листя та трави, повіяло холодом — і біля надгробка з’явилася чорноволоса смаглява жінка в старовинній довгій сукні з глухим коміром, чимось віддалено схожа на мою бабусю. Я побачила, з якою повагою дивиться на неї некромант.

Га-Уциль. Та, що колись віддала своє серце заради свого народу. Заради життя. Заради того, щоб перестали литися ріки крові з пірамід, і щоб жерці більше не виривали серця у нещасних людей.

— Я не боюся, відбоялася вже своє, — глухо відгукнувся привид і оглянув усіх темними очима, в яких плескався біль. — Я хочу помсти. І я не хочу йти, поки ця помста не здійсниться.

— Хто зробив це з тобою? — запитав Мігель, зробивши крок уперед, і все ж підібрав рубін, що краплею закам’янілої крові виблискував серед трави. І тут же ніби чорний попіл впав на землю. Некромант нахмурився, дивлячись на це.

Мені стало цікаво, але запитувати про щось зарано. І я продовжувала мовчки слухати його розмову з мертвою.

А ще всередині мене ніби порвалася струна, і я раділа, що Мігель виявився непричетним до вбивства нещасної дівчини на карнавалі —  у тому, що це саме вона, я вже майже не сумнівалася. Хто ще буде блукати неприкаяною біля рубіна, яким вбивця спробував відчинити ворота у світ мертвих?

Я пильно дивилася на неї — чорне пряме волосся до талії, витончена фігура танцівниці, прикраси з нефритом… вона за життя була дуже вродливою.

— Жінка з чорним серцем і порожньою душею, — якось дивно відповіла мертва, ковзнувши вбік, немов чогось боялася — напевно, що її відправлять за межу, поки вона не побачить, як страждає її мучитель. — І з нею був вампір, вона підкорила собі цю тварюку. Я танцювала серед подруг, коли ми опинилися тут, на кладовищі… Потім побачила крилату тінь, але чомусь ніхто більше нічого не бачив… На мить я втратила зв’язок з реальністю… відчула біль… здалося, що я спала, так довго спала, що втратила сили. А потім якась незнайомка подала мені хустку і сказала витерти кров з шиї та руки. Я відійшла вбік від ходи, щоб привести себе до ладу, адже справді виявилася забруднена кров’ю, —  і це стало моєю фатальною помилкою… Там же на мене й напали.

— Ти можеш описати… цю жінку? — примружився Мігель.

— Вона була жахлива, — здригнувся привид. — Висохла і з сивим волоссям, з гострими кігтями та зубами… вона не була людиною. Але ким вона була? А потім… потім вона пішла, і я стала жертвою її демона…

Цікаво, подумала я, чи є серед послідовників Мігеля хтось, хто наважився б на таке?.. А потім перед очима промайнув образ матері Мігеля — злісної й хижої, яка шкодувала про те, що рубін колись віддали до музею. Чи не могла вона?.. Але я відкинула цю думку —  невже некромант, живучи поруч із вампіром, і не відчув би цього?.. Або ж вона і вампір —  це дві різні істоти? З розповіді мертвої складно зрозуміти…

— А потім я побачила, як розчинилися ворота в Нижній світ, — продовжив привид. — І залишилося так мало часу до того, як демони зможуть вийти…

— Завтра опівночі відбудеться вирішальна битва, і якщо ми не закриємо ворота, то пекло стане вашою реальністю, — сказала Га-Уциль, яка туманною хмаркою наблизилася до привида. — Я дам тобі термін три дні, і якщо ми не знайдемо твого мучителя за цей час, чи обіцяєш ти з доброї волі покинути цей світ?

Привид довго мовчав. Напевно, якщо не погодиться, то Мігелю доведеться силою затягувати її за межу?..

— Ти була жертвою володаря ночі, і якщо відмовишся — станеш вірною його слугою до кінця часів, — холодно сказав череп, і привид Га-Уциль зник.

— Добре, — нарешті кивнула мертва. — Якщо через три дні ви не знайдете вампіра або його господаря, я піду з власної волі.

— Ми знайдемо його, — твердо й упевнено сказав Мігель.

І привид повірив йому. Мертва посміхнулася і приклала руку до серця. А потім зникла.

— Що це? — Я присіла і хотіла доторкнутися до чорного попелу на траві, але Мігель різко підскочив до мене і смикнув вгору.

— Не чіпай! Інакше мітка Безодні назавжди залишиться на тобі! — схвильовано вигукнув він. — Тут відкрився портал. І ми повернемося сюди після твоєї ініціації, щоб закрити його. Нам потрібно чотири маги… а нас тільки троє.

— Добре, — обійняла я його, тремтячи від страху. — Я згодна.