Вітаю!

На історію Уляни та Мурата, сьогодні діє знижка!

✨✨✨

— Мурате, ти нормальний? Я ж твоя зведена сестра... Що ти собі вигадав? Заспокойся...

— Уляно... — зірвано шепоче мій зведений брат, наче не чує мене. — Ти потрібна мені.

Від цих слів можна з розуму зійти, але я забороняю собі їх приймати як правду.

— Мурате, ні. Досить. Ти зайшов занадто далеко. Ми тепер з тобою брат та сестра...

— Зведені... — хрипким голосом перебиває мене він.

— Даманський, це нічого не змінює, — зірвано відмахуюся. Перебувати поруч із ним — це пекельна мука. Мені потрібно забиратися звідси негайно. Відступаю від нього на крок і тремтячим голосом наказую: — І не потрібно за мною більше ходити, стежити не потрібно і цілувати теж не треба...

Мурат дивиться на мене надто пильно та відверто, від цього погляду аж мурашки поповзли по шкірі. І мені знову страшно від цих надто гострих відчуттів.

— Уляно, я не можу тобі нічого обіцяти. Я не звик втрачати те, без чого жити не можу.

Навіщо він це каже? Хай краще мовчить. Я не хочу цього чути.

— Ти...

Я вже готова знову вибухнути черговим невдоволенням, але раптом за спиною лунає різкий звук автомобільного сигналу. Ми обоє повертаємо голови. До воріт під’їжджає чорний автомобіль.

Саме вчасно. Ловлю себе на думці, що це хороша можливість втекти звідси. Не знаю, хто приїхав, але мені й не цікаво. Пора забиратися звідси, аби не наробити дурниць.

Дика фурія для магната

♥️♥️♥️