Сьогодні діє знижка на книгу "Полонянка у спадок"

- А ну вставай і на вихід, - ричить на мене Степан, мій звідний брат і чоловік, якого я ненавиджу всією душею. Та й не тільки я.

- Нікуди не піду, - відсовуюсь від нього, навіть не збираюсь підкорятись. - Ви мене не змусите.

- Впевнена в цьому? - хижо посміхається. - Я сильніший. Дивись, якщо візьмусь за тебе, будеш бідна.

- Я тебе не боюсь, - викрикую, а серце так і вистрибує з грудей. 

Знаю, моя непокора нічого не змінить, але я не можу просто так змиритись з тим, що вони з нами роблять. І втекти не можемо, і пожалітись немає кому. 

- А дарма, - тепер в очах Степана читається чиста злість.

Він закочує рукави і підходить. Хапає за руки, та я відбиваюсь, фицаю ногами і попадаю ступнею йому в стегно. Він згинається, стогне, а потім різко випрямляється. Його обличчя незадоволено перекошене, а худорляве тіло напружується. Помічаю, як пульсує вена на його шиї, він ледве стримується, щоб не кинутись на мене з кулаками.  

- Ну все, Діано, ти догралась, - цідить крізь зуби і береться за бляшку свого ременя.   

Я вся стискаюсь від розуміння, що я його довела і зараз щось буде. Ні, він не наважиться піднести на мене руку, моє тіло їм потрібне ціле. І торкнутись немає права, вітчим йому забороняє. 

Ремінь витягується з петель штанів і накручується на долоню. Весь цей час Степан не відводить від мене очей, рухаючи жовнами так сильно, що аж зуби скрегочуть.

- Іди до мене, - ричить. - В останнє попереджаю.

- Ні, - тихо видихаю, качаючи головою.

Він знову кидається до мене і цього разу дуже сильно хапає за зап'ястя, стуляє руки до купи і обмотує їх ременем. Пручаюсь, та Степан сильніший, як і казав. Тоді я нахиляюсь і щосили кусаю його за руку. Він ричить, відпускає мене, а потім розмахується і б'є по щоці. Від удару я падаю на ліжко, закинувши голову. Щока відразу починає палати, біль охоплює всю ділянку. На очі навертаються сльози, та я не видаю ні звуку. Те, куди вони хочуть мене віддати, набагато страшніше за погане ставлення Степана. 

Брат залазить на мене, сідає мені на талію і заводить зв'язані руки за голову. Іншою рукою хапає за підборіддя і до болю стискає, змушує глянути на нього.

- Думаєш, зі мною можна гратись? - шипить мов змій, нахилившись досить близько, щоб я відчула його гидкий подих. - Якби не твоя незайманість, я б тебе вже давно провчив знайомим усім методом. Відтрахав би так, що ти б не могла і пискнути. Тоді б ти була шовковою і слухняною.

- Тобі мало Віти? - плюю йому в обличчя. - Ти так її постійно топчеш.

https://booknet.ua/book/polonyanka-u-spadok-b433314