Іноді мене запитують, звідки беруться ідеї для книг.

Чесно? Я сама не завжди можу відповісти. У моєму випадку сюжети рідко народжуються за планом. Частіше вони просто… трапляються.

Перша книга, «Переграти всіх», з’явилася в голові абсолютно випадково. Одна звичайна розмова з колегою, а потім стаття про штучні діаманти, створені з праху людини. Здавалося б, що може бути спільного між цими речами та трилером? А в моїй голові вони раптом склалися в одну історію.

Так з’явився сюжет, який спочатку існував лише як кілька думок, а згодом перетворився на цілу книгу.

З «Гріхом бути нормальним» усе було ще випадковіше. Звичайний онлайн-текст, який мені надіслала керівниця на роботі. Потім почалися жарти про психічні розлади, ми перекидалися фразами, сміялися… а в моїй голові тим часом уже починала формуватися нова історія.

І ось так звичайний текст перетворився на книгу.

Мабуть, саме тому я люблю говорити, що мої історії народжуються з дрібниць. Іноді це одна почута фраза. Іноді випадковий діалог. Іноді стаття, яку відкрила просто з цікавості. А іноді думка, яка чомусь не хоче залишати голову.

І надалі вас очікує ще більше історій, які народжуватимуться саме так. З того, що я почую, побачу або випадково прочитаю.

Але є ще одна річ, яку я особливо люблю в книгах.

Магія не завжди в тому, щоб знайти правильну розгадку.

Читачі шукають її в героях, у деталях, у діалогах, на сторінках книги. Будують теорії, визначають, хто винен, кому можна довіряти, а хто приховує правду.

Але, можливо, справжню розгадку потрібно шукати не в книзі, а в собі.

Бо кожен читає одну й ту саму історію по-різному. Комусь один герой здається жертвою, іншому він уже за кілька сторінок стає винним. Хтось виправдовує вчинки персонажа, які інший читач ніколи не пробачить.

Саме тому післясмак від однієї книги у кожного свій.

І мені дуже цікаво дізнаватися, який він у вас.

А який герой із моїх книг зачепив вас найбільше? На чиєму ви боці? І головне, чи впевнені ви, що саме ваша версія правди є правильною?