Привітики усім! Можливо, ви пропустили вихід моєї новинночки "Мажору не писати", тоді запрошую вас до читання☺️

Анотація:

Ед Островський майже всі п'ять років навчання був моїм заклятим ворогом. У нас все було стабільно: ненависть, суперечки, суперництво. Аж до одного дня, коли ми випадково помінялися телефонами й виявилося, що наші паролі однакові. Я побачила в нього свої фото, він у мене — теж мої... доволі відвертого характеру. 

Після того між нами все стає ще запеклішим, аж поки одного дня я не опиняюся на порозі його дому й не відкриваю для себе іншого Еда.

Невеличкий уривок для ознайомлення:

Я зависла над телефоном, не вірячи, що він отак сам міг перетасувати всі іконки програм. Ще й додатки якісь незнайомі з'явилися.

Що тут відбувається взагалі?

Перебуваючи в шоці, відкрила галерею… І в мене навіть щелепа відвисла.

Бо я там побачила не мої робочі скріни, а чужі фото. І не просто чужі, а світлини самого Еда Островського, мажорного придурка й мого найзапеклішого ворога, з яким ми не можемо прожити без сварок ані дня ось уже кілька років.

Оце так поворот! Це доля, не інакше! Всесвіт змилувався наді мною й дав можливість дізнатися більше про це аристократичне непорозуміння на ім’я Едуард. Щоб я могла його тролити, звісно ж, для чого ж іще мені інформація про одногрупника?

Єхидно всміхнувшись, відкрила перше фото. 

Ну звичайно ж, на ньому була єдина й неповторна любов одногрупника — його тачка. Сріблястий дорогий кабріолет, подарований батьками на двадцятиріччя. 

Я гортала ті світлини, зроблені з різних ракурсів, і не могла повірити, що людина аж настільки може обожнювати своє авто. Приблизно через тридцять кадрів раптово вискочило фото Островського з якоюсь брюнеткою в тому ж кабріолеті. Вони огидно цілувалися, тому я скривилася й поспішила згорнути галерею.

— Фі!

В телеграмі виявилося значно цікавіше. Там навіть висіло одне непрочитане повідомлення від «Матусі». Ну, гаразд, від «Мами». Але я не здивувалася б, якби вона була підписана якось так, а не просто «Мама».

«Едичку, ти скоро будеш вдома?».

Я навіть хрюкнула від сміху. Едичок. Едусичок. Ох ти ж мамина булочка. Двадцятидворічна.

Листування з матусею в Едичка було скутим. Він відповідав їй коротко й байдуже. Тому я полізла далі, в спільний діалог з його двома дружками. Але там мені стало ще нудніше — розмови про машини, про навчання й навіть жодного слова про дівчат… Нудьга смертна. 

Далі знайшла листування з дівчатами. Багато. Дуже багато. Аж занадто. Тут я мушу віддати належне своєму ворогу — природа наділила його гарненькою пикою й розкішною статурою. Одначе цей хлопець мене анітрохи не приваблює через свою зверхність. Переважну більшість часу мені хочеться його прибити.

В основному Еду першими писали дівчата, а він відповідав їм приблизно так само, як і мамі. Коротко і сухо. Хоча були й такі, з якими одногрупник фліртував.

Натрапивши на хтивку другокурсниці зі студентського самоврядування нашого факультету, я облишила діалоги дівчат. Хто зна, що я там іще зможу побачити. Голого Островського? Ні, дякую! У мене під рукою немає святої води, щоб потім промити собі очі.

Я вже хотіла виходити з телеграму, коли увагу привернув контакт «Д» без аватара. Він був у закріплених, вгорі, і я дуже здивувалася, що не помітила його одразу. Напевне, повідомлення від мами відвернуло мою увагу. Цікавість потягла мене й туди. Та коли я його відкрила, у мене навіть холодок спиною пройшовся. 

Там були мої фото. На парі, в дворі універу, в кав'ярні, що через дорогу від головного входу. Навіть просто в коридорі — фото було зроблене зі спини, а я йшла поряд зі своєю подругою Оленкою й усміхалася.

Це був не контакт, а приватний канал з одним підписником — Едом.

— Якого біса, Островський? — сердито стиснула телефон хлопця в руці й розвернулася, щоб знайти його й щонайменше надавати по морді за сталкерство. 

Також запрошую вас у свої соцмережі:

ТЕЛЕГРАМ КАНАЛ

ІНСТАГРАМ

ФЕЙСБУК

ПРИДБАТИ ДРУКОВАНІ КНИГИ