Вітаю!

Роман "Танго з мажором", — завершено!

Останній акорд стихає, і я завмираю, продовжуючи тримати Мію в обіймах. Ще кілька секунд не можу повірити, що все закінчилося і ми станцювали наше танго на турнірі.

Важко дихаю. Серце калатає так, що здається, от-от вирветься з грудей. Але цього разу причина зовсім не в хвилюванні, бо Мія станцювала ідеально. Сьогодні вона приємно вразила мене.

Наше танго вийшло саме таким, яким я його уявляв. Пристрасним, сильним, живим. І найголовніше — Мія більше не боялася. Вона просто танцювала. Довіряла мені. Відчувала музику та мене, і це спрацювало.

Повільно відпускаю її і дивлюся в очі.

Вона теж важко дихає, а на щоках палає рум’янець. Але я бачу в її очах те саме, що відчуваю сам, — щастя.

— Ми це зробили, — хрипко шепочу.

Мія посміхається.

— Зробили...

І саме в цю мить ми чуємо оплески. Озираюся на зал, а потім знову дивлюся на Мію.

Тепер залишається найскладніше — чекати рішення суддів.

Ми йдемо за куліси. Мія тримає мене за руку, але я відчуваю, як її пальці нервово стискаються.

— Костю...

— М?

— А раптом...

Я не стримую посмішки і вдаю невдоволення.

— Знову це твоє «а раптом»?

Вона винувато опускає очі.

— Я не можу не хвилюватися.

Зупиняюся, розвертаю її до себе й обережно беру за плечі.

— Міє, послухай мене. Ти щойно вийшла на паркет перед сотнями людей і станцювала так, як ми ніколи раніше не танцювали. Ти не уявляєш, скільки пристрасті та вогню було у твоїх руках.

Вона розгублено кліпає і несміливо починає:

— Але ж судді можуть...

— Міє, заспокойся. Бо навіть якщо ми не отримаємо перше місце, — перебиваю її, — у трійку ми точно потрапимо.

Вона дивиться на мене з недовірою.

— Ти так думаєш?

— Я це знаю, — запевняю.

— Ти завжди такий упевнений, що мені не залишається нічого іншого, як повірити тобі.

— От і повір та припини себе мучити.

Мія посміхається, і я вже хочу її обійняти, але раптом за спиною чую до болю знайомий голос.

— Вітаю, діти.

Завмираю. Цей голос я впізнаю одразу та ще й з-поміж тисячі. Повільно обертаюся. І переді мною справді стоять мої батьки. Кілька секунд просто дивлюся на них і не можу повірити власним очам. Невже батько справді приїхав... Невже не сердиться.

Книга тут...

Спасибі всім за підтримку!♥️