Проте так швидко бігти не встигаю. Сідає сонце вранці дня... Ви скажете: такого не буває.

«Так, не буває», — закиваю я... Багато днів не помічаю. Вони зникають, наче той туман, пригрітий променями ранку.

А що у залишку? Вдивляюсь у порожню філіжанку.

У залишку є Я... І на початку була Я...

Я є, існую... то радію, то страждаю. Думки я на папері залишаю.

Бо я лиш мить: я є — і ось нема, як тіні на світанку...

Уривок із книги "Життя немов туман"