Шановні читачі та колеги по перу!

Наразі я працюю над новим розділом і, зізнаюся, зловила себе на дуже дивній думці: іноді у процесі письма я почуваюся справжньою психопаткою. Знаєте, з тих витончених кіношних маніяків, які спочатку створюють для своєї жертви ілюзію повної безпеки, аби потім завдати нищівного удару.

Я з особливою насолодою розставляю в тексті «м’які крісла», пропоную героям гарячий чай і вмикаю тиху музику, хоча точно знаю, що за дверима вже гостриться ніж.

Це своєрідна інтелектуальна гра: я спостерігаю, як ви починаєте довіряти персонажам, як ваше серцебиття заспокоюється, а дихання стає рівним. 

Іноді я перечитую написане о третій ночі, і навіть мені, людині, яка знає всі сюжетні повороти, стає ніяково від цієї тиші. Це той тип тиші, що буває перед бурею — густий, липкий і тривожний. І поки ви насолоджуєтеся цим миттєвим затишком, я вже тримаю пальці на чеці гранати, вичікуючи ідеальну секунду, коли ваш світ розлетиться на друзки.

Як же мені хочеться швидше поділитися з вами текстом! Руки сверблять викласти його вже зараз, але водночас прокидається підступне бажання якомога довше полоскотати вам нерви.

Психологічний трилер — це завжди безжальна гра на контрастах. Не можна нескінченно тримати читача в тотальному страху, інакше він просто звикне до темряви і перестане боятися монстрів. Після важких, похмурих сцен героям (і вам разом із ними) украй потрібен ковток свіжого повітря. Але пам’ятайте: у моєму світі за кожен такий ковток доводиться платити. І ціна цього разу буде високою.

Тому в новому розділі я готую пастку. Я подарую вам хвилини дивовижної, крихкої довіри та абсолютного спокою. Я зроблю все, щоб ви розслабилися, втратили пильність і нарешті повірили, що все буде добре…

І саме в цю мить моя внутрішня «авторська жорстокість» тихо шепоче: «О так, вірте в цей світ… Адже тим ефектнішим буде вибух, коли згодом я розіб’ю ваші сподівання».

Розділ зараз на стадії шліфування — я вирівнюю кожен півтон, аби напруга тримала вас навіть у моменти повної тиші.

Цікаво, а що лякає вас більше: очевидна загроза, яку видно здалеку, чи оцей раптовий, «стерильний» спокій, коли ти точно знаєш, що щось не так, але не можеш зрозуміти, звідки прийде удар? 

6 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
Софія Брайко
14.08.2026, 09:47:23

Ви мене вже підловили — хочу швидше прочитати продовження. Хоча ще не дочитала третю частину)

Ейларіс Вальєн
14.08.2026, 10:02:06

Софія Брайко, Софіє, радію, що пастка спрацювала! ❤️ Не поспішайте, смакуйте кожну частину — обіцяю, що до того моменту, як ви наздоженете нові розділи, напруга лише зросте. Приємного читання, і будьте обережні з цим "спокоєм" у тексті...

Мене особисто більше лякає саме цей стерильний спокій. Коли все навколо виглядає безпечно й навіть затишно, але всередині вже наростає тривога, бо відчуваєш: щось приховане чекає свого моменту. Це як сидіти в кімнаті, де занадто тихо — і від цієї тиші стає страшніше, ніж від очевидної загрози. Саме такі контрасти роблять трилер живим і непередбачуваним.

Ейларіс Вальєн
14.08.2026, 10:06:02

Катруся Волошенюк, Катрусю, ви абсолютно праві. Справжня напруга — вона в деталях, у тому, що залишається за кадром. Саме на цьому контрасті між "безпечним" простором і внутрішньою тривогою я й будую сюжет. Рада, що ви це відчули! Дякую за такий глибокий та влучний аналіз!

avatar
Татьяна Рябчук
14.08.2026, 09:58:41

❤️❤️❤️

Ейларіс Вальєн
14.08.2026, 09:59:15

Татьяна Рябчук, ❤️❤️❤️

avatar
Крісті Ко
13.08.2026, 16:45:03

❤️❤️❤️

Ейларіс Вальєн
13.08.2026, 17:25:22

Крісті Ко, ❤️❤️❤️

avatar
Кіт Анатолій
13.08.2026, 15:56:01

❤️❤️❤️

Ейларіс Вальєн
13.08.2026, 15:59:41

Кіт Анатолій, ❤️❤️❤️

avatar
Іванка Сокіл
13.08.2026, 15:52:42

Ох, дарма ви попереджаєте) а як же ефект несподіванки?)

Ейларіс Вальєн
13.08.2026, 15:59:30

Іванка Сокіл, Іванко, повірте, знати про пастку і бачити її — це зовсім різні речі. Найцікавіше почнеться тоді, коли ви зрозумієте, що вже в ній, хоча я вас чесно попередила...
Попередження — це теж частина ефекту. Приємного очікування!

Інші блоги
Хто кличе «мамо…» в тумані?
Над стежкою мерехтять два бліді вогники. Жінка з ліхтарем зупиняється, прислухається, і з туману долинає тихе дитяче «Мамо…» Так починається мій короткий ролик про потерчат. За українськими повір’ями, потерчата
Лана огризається...
Вітаю, любі букнетівці! ❤️ Оновлення роману "МАМА для маленької донечки" уже у ваших книжечках: — Тоді я пропоную вам вакансію мами. Аня ж назвала вас мамою? А заодно вакансія дружини — мені теж не завадить
Ох, Бернаааард))) Оновлення "Відьми" чекає!
— Вона швидко вчиться, — озвався зі свого стільця Бернард. — Можливо, їй потрібен інший наставник, щоб розкрити потенціал? — Їй потрібен наставник, який не відволікатиме її під час роботи, — різко відповів Ренар.
Її обов’язки в замку завершені?
За кілька днів, зібравши в кулак рештки мужності, я прямую до кабінету господаря замку... На мені знову та сама сувора темно-сіра сукня — одяг, що нагадує про мої обов’язки, а не про наші нічні шаленства. Я стукаю у двері,
Мій ювілей♥
Сьогодні святкую тридцятий день народження і дарую максимально можливі знижки вам, мої любі читачі, на всі платні книги. *пішла снідати чаєм та тортиком*
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше