Років із двадцять тому можна було з упевненістю сказати, що більшість із нас, так чи інакше — читачі. Сьогодні, з розвитком всіляких образотворчих засобів, це вже не так. Ніт! Вміти читати все ще потрібно) Але от читають значно менше.
Проте є ті, хто дуже шукає цих читачів. Це, звісно ж, письменники. До речі, чим відрізняється письменник від читача? Дурне питання? Правда ж?) Але все ж таки, хто такі письменники — це визнані автори? Це автори, які мають певну кількість книг чи просто бажання писати?
Будучи абсолютно точно читачем, просто хотів висловити пару думок про те, як бажання писати узгоджується з бажанням читати. Суто думка, коротко. Всього три пункти.
Перше. Теги та анотація.
На цій платформі, та й взагалі, шукаю книжки за жанром, що цікавить. Здається, це і так усім зрозуміло, але ось чомусь зустрічаю то дивний тег, то недостатню анотацію. Таку, яка або надмірно розкриває, або взагалі нічого не каже про твір. Мені, наприклад, складно читати книжки за рекомендаціями, зате завжди цікава анотація — як написана, про що книга.
Друге. Перші розділи.
Це вкрай важливо! Скажу знов лише за себе, маючи великий читацький досвід, маючи потребу читати й читати багато, можу просто кинути читати на другому розділі. Іноді й на першій главі. Якщо нецікаво, не подобається стиль чи мова. Причому навіть коли за якимось випадковим збігом раптом знову починаю читати книжку, то тут же згадується, що вона колись не сподобалася. Здавалося б, нічого не пам'ятав про неї, але варто було тільки почати читати — і все.
Третє. Сьома глава чи другий розділ.
Коли написав сьома, подумав, що це не зовсім точно, тут мова швидше про розвиток сюжету, про перехід від зав'язки сюжету до розвитку. Це дуже важливий момент, оскільки багато авторів можуть написати дуже красиву та цікаву зав'язку, але потім наче натикаються на скелю, і ця зав'язка повисає в повітрі. Пишуть розмито й невизначено, герой наче завмирає зі здивованим питанням — а що мені тепер далі робити? Як приклад, Дюма, Три мушкетери. Зав'язка — Менг, зустріч у Тревіля, дуель і перемога над гвардійцями. А потім? Навіть у Дюма потім явна пауза і деяке гальмування розвитку сюжету. Але ця книга тим і хороша як приклад, що писалася практично як для Букнета! Періодично по главах. Дюма пригальмував сюжет для знайомства з героями, але зумів підтримати інтерес деяким облаштуванням героя. Приклад цікавий, але деякі автори тут сильно захоплюються, закидаючи сам розвиток сюжету практично повністю.
На цьому все, що встигаю сказати) Натхнення!
Ваш потенційний читач!)