...Лариса Леонідівна вдихнула на повні груди й несподівано для себе самої урочисто промовила на видиху: — No pasarán!

Із яких тільки закутків пам’яті виповз цей девіз її піонерської юності?! А була ж іще пісня… Bandiera rossa! І креслярка наспівала вголос напівзабуту мелодію про червоний прапор. За її спиною, смішно похрюкуючи, залився сміхом професор Барош, і Лариса Леонідівна, як не дивно, одразу повірила, що все в них вийде — просто не може не вийти! Вона трохи пригальмувала й узяла бразильця під руку:

— Avanti o popolo? — запитально проспівала вона, заглядаючи з усмішкою в його сміючіся очі.

— Alla riscossa! — охоче відповів він, що прозвучало як «само собою!»

І вони дружно рушили в ногу, продовжуючи співати хором під оплески оточуючих: «Bandiera rossa, bandiera rossa…»

Запрошую до "Божевільного Дня" — зображення клікабельне.