ПРИВІТ, МОЇ ХОРОШІ!

 Скоро книга змінить свою ціну. Поспішайте придбати її за ціною передплати.

"Солодка ненависть"

- Так. Мене звати Аміна Стремецька. Мій батько - Вадим Стремецький. Моя мама - Наталія Стремецька. Це ті самі люди, яких ти вбив. Ти забрав в мене все. - я відійшов від неї і сперся долонями на стіл. Було таке враження,  ніби світ навколо почав руйнуватися. Дівчина, яку я покохав. Та, поруч із якою вперше за багато років навчився дихати, виявилась донькою людей, про смерть яких я намагався забути тринадцять років. Як життя взагалі могло так жорстоко зі мною зіграти? Я не міг скласти до купи ці дві картини... Моя ніжна, усміхнена колючка і та маленька дівчинка, яка тринадцять років тому плакала на похованні своїх батьків... Це ж неможливо. - Так... Я хотіла ненавидіти тебе. Хотіла помститися. Хотіла зруйнувати все що тобі дороге, але не змогла... Не змогла, Даниле... Можеш не вірити, мені вже байдуже. Та якби я справді хотіла тебе знищити... В мене були десятки можливостей. - вона кивнула на монітор. - Так. Я сфотографувала документи. Це правда. Але я їх не відправляла, а видалила все ще того ж дня. Бо вже тоді не змогла. Не змогла, тому що... тому що покохала чоловіка, якого повинна була ненавидіти.
В кабінеті стало дуже тихо. Аміна витирала сльози, та вони знов і знов котились по її щоках. Вона ще кілька секунд стояла нерухомо, ніби чекала від мене хоч одного слова. Хоч чогось. Але я мовчу, тому що не знаю що сказати. Вона має рацію, я винен і хіба маю право через стільки років просити пробачення? І чи зможе вона мені пробачити?

ЗАПРОШУЮ ВСІХ ДО НОВОЇ ІСТОРІЇ КОХАННЯ. ЇЇ ТЕЖ ЩОЙНО БУЛО ОНОВЛЕНО. НАЗДОГАНЯЙТЕ! НАЙЦІКАВІШЕ ПОПЕРЕДУ.

Різко розплющую очі і проводжу долонею по обличчі. Чорт... Знову вона. Я сів на ліжку і втупився в стіну навпроти, туди, де ще вчора стояла розгублена Марта. Скільки років минуло? Скільки разів я переконував себе, що все закінчилося? Що я забув її як і вона мене. Переконував себе що мені байдуже і навіть сам почав в це вірити. І тепер вона знов з'явилася. З'явилась і перековбасила все всередині в якийсь довбаний вінегрет. Я дійсно думав, що нарешті викреслив її з серця і з голови. Виявляється ні. Вона просто чекала десь там в  найглибшому закутку пам'яті і варто було побачити її знову - як те кляте відчуття знов повернулось. Вчора здавалось, що мені невистачає повітря. Дивився на неї і не міг надивитись. Ловив кожен рух і кожну дрібницю.

Насправді, робота була виконана чудово, але я мав її побачити. Негайно. Коли ми зустрілись в коридорі, я навіть на мить подумав, що мої глюки знов повернулись. Бо довгий час я шукав її в натовпі перехожих і мене ламало. Я сумував за нею страшенно. Капець блін. Проводжу долонею по обличчі.
- Мммарта... - її ім'я саме зірвалося з губ і я гучно видихаю. Ні. Цього разу я не дозволю собі знову втратити голову. Я вже не той закоханий дурник. Мені просто потрібно жити так як я звик. Вона заміжня, в неї своє життя, а в мене своє...
Стоп! Раптом я вхопився за одну цікаву і важливу думку... Вона ж вийшла заміж за Рибака... Ден казав що весілля було помпезне і на ньому був весь вищий світ. Як в принципі й мріяла Калиновська. Тоді, навіщо їй робота? Тим більше - покоївки. Щось тут не те. Трясця! Та яка тобі різниця, Орловський? До біса і її і її чоловіка. Фіг знає що могло змінитись за ці роки. А в тебе й своїх справ по горло.

ГАРНОГО ДНЯ!
ВАША ТЕТЯНА КАЛИНОВА,