Віолета...

Зігрій мою темряву

Уривок:
— Ти можеш погрожувати мені скільки завгодно, Артуре. Можеш казати, що кохаєш її, а не мене. Можеш переконувати себе, що між нами все закінчилося. Але я знаю тебе краще за неї.
— Ти нічого про мене вже не знаєш.
— Знаю, — заперечує вона майже впевнено, — І знаю дещо про неї, — я мовчу, даючи їй договорити, — Сумнів в її голові уже з'явився.
У мене стискається шлунок. Я знаю, я бачив це в очах Ксю. І саме тому мені хочеться ще раз повернутися додому, обійняти її й переконатися, що вона більше не плаче.
 — Тепер вона буде згадувати те відео щоразу, коли ти затримаєшся. Щоразу, коли не візьмеш слухавку. Щоразу, коли подивишся на іншу жінку, — на її обличчі знову з'являється задоволена усмішка, — Я просто посадила маленьке зернятко.
— Ти хвора.
— Можливо, — вона навіть не ображається, — Але знаєш, що Арчі? Я готова чекати.
— Чекати чого?
— Коли ти знову станеш моїм...