Я хотіла дати своїм першокурсникам один день без занять.

Ну… майже. ?

На самій вершині Драксарії відкривається Арена Чорного Сонця. Вісім платформ підіймаються з-під землі. Вісім найкращих пілотів Академії. Вісім драконів, кожен із яких здатен перетворити арену на пекло за кілька секунд.

Кристал і лава. Отрута й метал. Телепатія, плазма, лід.

І серед них — Дракен Торвальд, найкращий пілот Академії.

Той, на кого дивляться всі. Той, кому достатньо одного руху пальців, щоб його дракон підкорився. Той, чий рівень резонансу здається неможливим. Він - найкращий! 

Починаються змагання. А потім Архонт Вейл вирішує, що звичайної битви недостатньо.

Над ареною розривається простір.

І з’являється чорна діра.

Переможець має принести з неї Серце Сингулярності.

Живим.

Кайрен дивиться на старшокурсників і вперше по-справжньому розуміє: одного дня на цій арені стоятимуть вони.

Якщо, звісно, Драксарія дозволить їм дожити до цього дня.

А найсмішніше? Після чужого тріумфу на моїх першокурсників чекають не овації.

На них чекають швабри й кислотні ями василісків. ??

Бо це Драксарія.

Тут від абсолютної величі до флуоресцентного лайна — приблизно пів години.

«Драксарія: Ехо Безодні»
Пристрасті розпалюються. А Академія лише починає показувати зуби. ??