АНОТАЦІЯ:

Все почалося, коли несподівано захворіли молодята, і їхати на проплачений спонсорами відпочинок довелося нам - сестрі нареченої та брату нареченого. От тільки ми недолюблюємо одне одного ( і це ще м'яко сказано). Але нам доведеться два тижні зображати палко закоханих... 

УРИВОК ДЛЯ ВАС: 

— Я не хочу більше прикидатися, що мені байдуже.

Я завмерла.

Це була Ірина.

Я не знала, чому не вийшла одразу, адже це було б нормально, природно, по-дорослому. Можна було просто піднятися й сказати, що я шукаю Натана. Але ноги чомусь самі притисли мене до стіни, а серце почало битися так голосно, що мені здавалося, його зараз почують навіть крізь музику.

— Ірино, ми вже це обговорювали, — почувся голос Натана.

— Ні, ми обговорювали це тоді, коли я ще могла переконувати себе, що все минуло, — відповіла вона. — Але воно не минуло, Натане. Я досі тебе кохаю.

Я заплющила очі.

Чомусь саме ці слова я боялася почути найбільше.

— Я знаю, що зробила помилку, і я не прошу тебе забути її, але я готова все виправити. Я розійдуся з Максимом, якщо треба, я зроблю все, що ти скажеш, тільки дай мені шанс повернутися до тебе.

Натан мовчав.

Це мовчання було страшнішим за будь-яку відповідь.

— Скажи хоч щось, — майже благала Ірина. — Ти ж не можеш сказати, що тобі зовсім нічого не залишилося до мене. Ми стільки пережили разом. Ти ж мене кохав.

Я стиснула пальці, намагаючись стримати сльози.

"Колись кохав", — згадала я його слова.

Мабуть, я просто не хотіла почути продовження.

— Натане, я бачу, як ти на мене дивишся, — продовжила Ірина. — Не треба вдавати, що все між нами скінчено. Ти можеш скільки завгодно говорити про зраду, але я знаю тебе. Я знаю, що ти не такий байдужий, яким хочеш здаватися.

Знову запала тиша.

Я більше не могла слухати, але й піти не могла. Мені хотілося почути відповідь Натана, навіть якщо вона розіб'є мені серце.

Я обережно піднялася сходами, намагаючись залишатися в тіні, але в темряві не помітила невеликий виступ біля краю палуби.

Моя нога зачепилася за нього.

— Ой! — тільки й встигла вигукнути я.

Підбори ковзнули по мокрій поверхні, тіло втратило рівновагу, а перед очима на мить промайнули перелякані очі Натана.

Я встигла побачити, як він різко кинувся до мене, але було вже пізно.

Мої пальці ковзнули по холодному металу поручнів, і наступної миті я з криком полетіла за борт…

Цікаво, що буде далі? Тоді купуйте книгу “МАЙЖЕ ОДРУЖЕНІ” за мінімальною ціною і продовжуйте стежити за улюбленими героями!

Підтримайте авторку в перший день передплати, це дуже важливо для неї!