Вітаю, друзі!

Два нові розділи уже на сайті

За традицією: статичні колажі подаю нижче, анімовані уже у моїх reels

– Я знаю тебе як облупленого. Кажи, що сталось. Буде гірше, якщо я дізнаюсь сама. Що ти приховуєш?

А справді, що? Як довго він зможе мовчати? Як швидко Вів сама про все дізнається? Що буде, коли вона почує про Азраель, про Вершників, Пекло та інше? Як почуватиметься, знаючи, що серце детектива спинили її руками? 

Тайлер не міг пояснити собі дивного стану заціпеніння, з якого ніяк не міг видертись. Все здавалось сном у сні, певно тому, що він і сам не спав до пуття останнім часом. Вів при тямі – чудово, але що робити далі? Чого він не подумав як донести до неї все це? Певно, тому, що був занадто схвильований її поточним станом, аби планувати майбутнє.

Та для Вів це не буде поясненням. Щойно вона дізнається – почнеться пекло. І для неї, і для нього зокрема. Та як це спинити? Хіба якось можна?

– Бачиш блиск довкола зіниць?

Хлопець придивився. І справді з одного боку чорного кола виднівся ледь помітний сріблястий спалах. Неначе блик від яскравого світла.

– Сприймай це як індикатор. Доки цей блиск є – душа у нормі.

– Очі – дзеркало душі, еге ж?

Як же дико було заснути у обіймах з кимось і прокинутись за кілька тижнів, у іншому місці й дізнатися, що цей “хтось” мертвий. Вівіці важко було уживатися з власними почуттями. Вона не вміла бути чесною із собою. Затягувала, замовчувала, прикидалася так часто, неначе вирощувала собі нову шкіру, ховаючись за нею.

Вона не вміла говорити про наболіле. Лише мовчала, сподіваючись, що біль мине, забудеться, зникне…

Коли здоров’я Вівіки насилу відновилось, Азраель нахмурилась, оглядаючи обличчя дівчини, що нарешті набуло здорового відтінку.

– Що? – спитав Тайлер, затинаючись. – Що не так?

– Вона не приходить до тями.

– Ой, та що ти кажеш! – саркастично кинув він. – Ти думала, я граюся?

– Я прожив своє життя, Вів, – схвильовано мовив він. – А ти – ні. Я вже не повернуся. А ці твої дії не наблизять тебе до мене, коли ти так думала. Ти просто застрягнеш у іншому місці, звідки ніхто не матиме змоги витягти тебе, розумієш? 

– Ти сердишся? – спитала вона так мляво, неначе не мала сил на потрібну інтонацію.

– Ну, звісно я серджуся, бляха! – він притулився своїм чолом до її. – Я ж люблю тебе. А ти таке з собою виробляєш!

– Я справді тебе бачу, чи це…

– Це я, – кивнув Джим, злегка торкнувшись губами її щоки. – Це справді я.

Вівіка провела кінчиками пальців по його вилиці.

– Вів! – хрипко мовив він, підводячись. – Ти… ти як? Тобі краще? Трясця, вибач, я не мав так на тебе вивалювати все це…

Вона мовчки притулилась до хлопця. Він розгублено обійняв її. Друзі рідко обіймалися, була між ними якась ледь помітна межа, що виключала будь-які фізичні контакти. Рідко вони дозволяли собі короткі обійми чи доторк руки. Та цієї миті обоє відчули потребу просто обійнятися. Так переносити всі ці турбулентності було значно легше.

– Вибач, що налякала, – тихо мовила вона.

⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘

Анотація до книги "Talis est Obsessio"

Talis est Obsessio (Така вже Одержимість)
Ніхто не застрахований від кохання. Ні демони, ні янголи, ні смертні. Хай якими прихильниками "нижчого" клеймують перших, якими прагненнями до "високого" виховують других, чи якими грішними вважають третіх. Ніхто не застрахований від пристрасті чи бажання. Та все ж, у вирі почуттів та пошуку сенсів варто визначити: це все ж любов, чи одержимість?

☝️

Клікніть на троп-картку, щоб побачити тизер до книги!

Запрошую також до своїх соціальних мереж ☀️✨
(піктограми клікабельні)

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️