Ага, саме так. Бо чергова книга, прочитана мною в рамках безстрокового марафону - це "Я і мій привид" за авторством Анни Лінн.

Починаємо ми зі звичної для класичного фентезі ситуації - в один прекрасний день головна героїня виявляє в одному з домашніх артефактів (який взагалі-то геть для іншого призначений) ефірну сутність невідомого класу... Або по-простому - духа. Який не пам'ятає, звідки він там взявся, хто він по життю... Та й, в принципі, не пам'ятає взагалі нічого.

Власне ГГ - працівниця шлюбного агентства, наділена даром передбачення. Який, за всіма канонами жанру, їй ніяк не допомагає (окрім як частково в роботі), зате проблем може доставити ще тих))

З часом неідентифікований дух починає помалу згадувати своє минуле, і деякі з цих спогадів виявляються для них з героїнею спільними. На цьому, зокрема, будується романтична лінія - вельми нестандартна (мені такого ще точно не траплялось). Також вони (спогади) проводять нас крізь часи, коли героїня навчалась в магічній академії, з якої її... успішно вигнали. Тобто це ще й "академка", яка, втім, до певного часу успішно прикидається іншим піджанром)) І без заїжджених штампів типу "мамо, я полюбила ректора".

Мало-помалу сюжет вирулює не абикуди, а ажно до цілої змови просто під носом у королівської родини. Яка (родина) геть не відстрелює, що воріженьки спалили рідну хату... ну, тобто, майже розвалили інститут магічної освіти й послабили державу)) Це, власне, єдине питання, яке в мене виникло по ходу прочитання - чому король настільки не в темі, що коїться в нього під боком.

Натомість, мені сподобались:

 - стиль оповіді - короткими і водночас інформативними фразами;
 - живі та реалістичні герої, зі своїми проблемами та життєвими нюансами;
 - колоритні другорядні персонажі, які органічно доповнюють основну лінію. Якби я жив у тому світі, то обов'язково зазирнув би до Боба на кухлик темного))
 - тонкий ненав'язливий гумор;
 - деякі особливо влучні фрази, що завдяки ним як мінімум частину книги варто розібрати на цитати. Вираз "пиво чесніше за вино" має всі шанси стати крилатим хх))
 - відсилки до корупції в ВНЗ у реальному світі (о, мені це знайомо);
 - звісно ж, любовна лінія - неординарна, водночас чіпляюча і така, що не лишає варіантів, окрім як читати до кінця.

Відсилка до "Міша, тєбє дєнєг нє дадут" окремо порадувала xD

До серйозних мінусів можна віднести хіба те... що я читав цю книгу в дорозі)) 15 годин в автобусі, зранку макової росинки в роті не було, а в тексті вистачає згадок про смачну, свіжу та теплу їжу... Це було справжнє знущання)))))

В цілому, книга класна й заслуговує на куди більш об'ємний відгук - але я зараз трохи не здатний на великі тексти)

Якщо ви, після всього написаного вище, зацікавились - обов'язково почитайте:

Не пошкодуєте.