Новий розділ - де чужа романтика раптом стає дуже особистою. Навіть якщо ти всіма силами переконуєш себе, що тобі байдуже)

Стою на балконі другого поверху, спершись на перила, і милуюся двома закоханими, які вирішили, що свої любовні втіхи потрібно демонструвати саме в батьківському будинку. Причому акурат перед виходом до моєї кімнати.

Ч-ш-ш... Ти вже все будеш на свій рахунок сприймати? Так і до психдиспансеру недалеко.

Нігтями однієї руки вчіплююся в перила й імпульсивно стукаю ногою просто в скляну панель. Вилаявшись, відходжу на пару кроків назад і подумки рахую до п'яти. Напевно, маю стервозний вигляд - чого тільки варте моє перекошене від невдоволення обличчя. 

Підходжу знову й розумію, що все одно на мене немає жодної реакції. Тільки лінива посмішка чоловіка. Увага - посмішка, а не усмішка. І її постійні делікатні дотики до його рук. Погляд спрямований лише на Лізу. Він іноді схиляється до її вуха й щось шепоче, паралельно погладжуючи рукою її оголену ногу.

Тяжко ковтаю, бажаючи стерти цю картинку з голови. Подібна до мазохістки, якій доставляє задоволення спостерігати за чужим щастям.