Вітаю, любі букнетівці!❤️

Уже за мить прода буде у ваших книжечках! 

Міркування Макса на фоні дитячих розмов))

—...а дядько Микола вчора приносив нашій мамі отакенний букет! Ромашок! А...

—Тобі скільки років, що ти така говірка? — Здається, це єдине питання, яке поставив Алабай за той час, відколи малі тут.

—Мені п'ять. Та я ще не розповіла про дядька Миколу!..

П'ять... Їй п'ять, чорт. А я знав її маму шість... І весь цей час вона жила в моїй голові. З тієї самої миті зустрічі наших поглядів.

Здуріти можна: Оксана, яку порівняти хіба що з королевою, тут, де хащі замість асфальту, а замість людного бару — хліви з худобою...

В голові чомусь постає питання: яка вона в житті? Чоловік, мабуть, комбайнер. Або тракторист... Господи, я її зовсім не знав і не знаю, а бажання одне: щоб вона була розлучена... Або вдова. Але ні, здається, «дядько Микола квіти приносив». Мабуть, таки без чоловіка... Зате якийсь Микола виявився ближче, ніж я.

Ловлю себе на тому, що вже вкотре долонею зганяю мару з очей: набридливий образ сільського красеня Миколи не дає мізкам насолодитися колишньою Оксаною.

—Крамниця по курсу! Паркуйся!

Тисну педаль у підлогу. Виходить трохи різко, але малий утримується за кермо. А Маню притримує Олексійович.

Чорт, додому варто доїхати цілими. До того ж з Ольгою.

Стоп. Це ж... Попелюшка — її донька!?! ...

Весілля в мільярдера

Обіймаю!

Мирного дня, українці! ❤️