Хкй.
Монстр. Лиходій. Вбивця. Людина, яка робить речі, після яких у реальному житті ми б сказали: «Триматися від нього подалі». А потім цей самий персонаж з'являється в книзі... І раптом у нього тисячі шанувальників. Ми читаємо про його минуле. Дізнаємося, чому він став таким. Бачимо його слабкості. І поступово починаємо думати:
«А може, він не такий уже й поганий?..»
А ось тут стає цікаво. Чи можна романтизувати монстра? На мою думку — як персонажа можна. Адже художня література саме й дозволяє нам залізти в голову людини, з якою в реальному житті ми ніколи не захотіли б опинитися поруч. Можна показати його привабливим. Харизматичним. Небезпечним. Можна навіть зробити так, щоб читач закохався в нього. Але романтизація персонажа не обов'язково означає романтизацію його вчинків. Можна розуміти, чому людина стала монстром, не вважаючи її дії правильними.
І, мабуть, саме ця межа робить таких персонажів цікавими. Бо найстрашніший монстр — не той, у якого немає нічого людського. А той, у якому людське ще залишилося. Той, кого ми можемо зрозуміти. І через це нам стає ще страшніше.
Але є й інший бік. Іноді автор настільки захоплюється харизмою свого лиходія, що читач уже не бачить наслідків його вчинків. І тоді виникає питання: ми все ще читаємо про монстра? Чи автор уже намагається переконати нас, що монстр насправді прекрасний?
А як думаєте ви? Чи можна закохати читача в персонажа, який у реальному житті був би справжнім кошмаром? І де для вас проходить межа між «я люблю цього персонажа» та «я виправдовую його вчинки»?
5 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЗвісно можна. Лиходії як правило, найхаризматичніші. За ними цікаво спостерігати, але це зовсім не означає, що читачка чи авторка хотіла б зустрітися з таким у реальному житті. А от щодо згладжування вчинків і виправдовування такого персонажа - так, ризик дійсно є, але знову ж таки - що в цьому поганого? Я б назвала це різносторонністю. Так само можна внести краплю дьогтю у вчинки і характер хорошого персонажа, це зробить його тільки об'ємнішим.
РОбін, Думаю, читач має сам зробити висновок. Автор дійсно може настільки закохатись у героя, що в почне виправдовувати його вчинки,на те і потрібен критично мислячий читач. Чудово, коли герої породжують дискусію...ну і звісно все залежить від масштабів їх лиходійств.
Залежить від таланту автора)
Вень Чжулун, Оце, мабуть, найточніша відповідь. Бо навіть найнебезпечнішого монстра можна зробити неймовірно цікавим персонажем — питання лише в тому, як саме автор його покаже.
Ну,не знаю.В моєму циклі про Борзакова монстри якісь огидні і бридкі.І обов'язково отримують покарання за свої вчинки.Хоча ні,одного з монстрів не посадили,але він став самотнім пенсіонером,і від нього відвернувся навіть рідний онук.Онука якраз посадили
Пацюк Червоній, О, то у вас монстри ще й отримують покарання, просто не завжди у вигляді в'язниці. І, мабуть, це навіть цікавіше. Іноді самотність, втрата близьких і повне відчуження можуть бути не менш сильним наслідком, ніж тюремний термін. Тут уже справді складно сказати, яке покарання гірше.
Я думаю, що кожна людина має в собі такого монстра. Різниця лише в тому наскільки ми його випускаємо на зовні. Ось тому не вчинок робить людину монстром, а те що замість сорому та відчуття вини людина насолоджується своїм поганим вчинком. Так само і герой, помилка і поганий вчинок не робить героя монстром. А от якщо автор робить так, що вчинки стають тільки гірше, а наслідків не слідує для мене це поганий знак. Сам факт романтизації психопатів та сирійних маніяків являється дивним явищем в літературі і кіно та це не робить твір автоматично поганим, або ж небезпечним для читання. Тільки от коли вже прототипи цих героїв тобто ті маньякі і психопати з яких стали базою для створення цих героїв стають зірками соц мережі і відоміших за тих жертв які постраждали від їхніх дій це вже дуже погано. Межа дуже тонка, але сам читач повинен її відчувати і не переходити. Видумані герої монстри це все таки вигадка а не пояснення що манякі не такі вже погані в них просто дитинство було складна, тому їх потрібно простити.
Аліна Чуйко (Hunter), Оце про «не вчинок робить людину монстром, а ставлення до нього» дуже влучно. Думаю, саме тут і проходить та тонка межа між складним персонажем та виправданням його вчинків. Травма пояснює поведінку, але не стирає відповідальності за неї.
можна
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати