Потерпіла І.Л.
Стать: жіноча.
17 років. Неповнолітня. Допит проходив за участю психолога. 

Показання потерпілої І.Л.

«Я втекла з дому після сварки з вітчимом і планувала переночувати на автовокзалі, а потім повернутися. До мене підійшов чоловік, який був дуже привабливим і поводився ввічливо. Він купив мені їжу та сказав, що знає безпечне місце, де я можу залишитися. Я йому повірила, бо він не здавався небезпечним. Чоловік привіз мене до будинку і, переступивши поріг, сказав, що я зможу піти лише тоді, коли "відпрацюю борг". Я не розуміла, про що йдеться, але він пояснив, що я повинна відшкодувати йому витрати за їжу та житло. Я почала плакати й просила відпустити мене. Чоловік зауважив, що до втікачки нікому немає діла, і що мене ніхто не шукатиме.  Він знав моє повне ім'я, місце, де я навчаюся. Змушував мене телефонувати додому й розповідати, що зі мною все гаразд. Що я не повернуся і знайшла своє кохання. Перед дзвінками давав аркуш з текстом, який я мала читати. Під час розмови з родиною він завжди стояв поруч, перевіряючи, щоб усе було сказано так, як написано. Одного разу мама запитала, чи я в небезпеці. Я хотіла сказати правду, але він показав фотографію мого молодшого брата і попередив, що якщо розкажу правду, його вб’ють. Я сказала мамі, що не хочу повертатися. Потім мене відвезли в порт. Було темно. Я пам’ятаю воду, прожектори та гучний металевий звук. Нас провели між контейнерами. Там був чоловік у костюмі. Він відрізнявся від інших: не кричав, не погрожував, просто перевірив документи й запитав, скільки нас. Йому відповіли: двадцять шість. Він сказав, що місця тільки для двадцяти трьох. Серед нас обрали трьох дівчат і повели їх в сторону.Коли ми увійшли до великого контейнера, я чула крики, які раптово стихли. Не знаю, що саме ці мерзотники зробили з дівчатами, але відчувала, що їх вже немає. У контейнері панувала темрява. Нас примусили мовчати. Одна з дівчат почала задихатися. Я стукала у двері, але ніхто не відкрив. Скільки ми були в дорозі, я не знаю. Це здавалося вічністю. Коли двері нарешті відчинили, дівчина вже не рухалася. Її тіло витягли та залишили на підлозі складу, а нас повезли далі, надягнувши на голови мішки, щоб ми не бачили шлях. Я картаю себе за те, що вона загинула, бо я недостатньо сильно стукала у двері».