Хтось шукає сенс у жорсткому темпі сьогодення. Когось ваблять масштаби минулих століть із їхніми війнами та зламами імперій. А є ті, хто будує недосяжні світи майбутнього. Але є ще один дивовижний вимір — недалеке минуле. Зовсім близький час на відстані протягнутої руки. Час, який ти ще пам’ятаєш сам, але який непомітно вже став історією.

Для мене це початок 21 століття 2003-2012. Зараз, коли я знову повернувся до свого роману, щоб переписати й допрацювати його, я з головою поринув саме в таку атмосферу. Якщо бути точним, то саме у 2008 році мої герої діють на сторінках роману.

Чому саме цей час? Тому що це була дивовижна межа. Період, коли ми вже відчували подих нової цифрової ери, але все ще міцно трималися за реальний, відчутний світ. Світ без нескінченної стрічки новин у кишені й без звички фіксувати кожен свій крок на камеру.

Тоді потрібні факти шукали не лише в Google. Часто доводилося йти до бібліотеки по якусь цінну інформацію, якої в мережі тоді просто бракувало. До речі, інтернет був розкішшю, яка повністю блокувала домашній стаціонарний телефон шурхотом і писком модему. А ще там зароджувалися перші спільноти: форуми, чати, блоги на кшталт LiveJournal чи Blogger.com. Для авторів це був справжній затишок — вести власний блог або публікувати твори на ГАК, Чтиво.орг тощо.

А згадаймо, як відбувалася передача однієї пісні на телефон. Це був цілий ритуал: треба було притиснути два мобільники інфрачервоними портами впритул і буквально не дихати кілька хвилин. Незабаром на зміну цій муці прийшов «космічний» Bluetooth.

А вечори мали свій особливий ритм. Гучні змагання з пацанами в накурених комп’ютерних клубах за Counter-Strike, а потім — тиха кімната. Тьмяне сяйво монітора, той самий легендарний звук «О-оу!» з аськи, клацання клавіш і відчуття дивовижного затишку, коли весь світ обмежувався цими чотирма стінами.

Повертатися до свого роману та допрацьовувати його через роки — це наче витягти з шухляди давно забуту річ, яка миттєво вмикає пам’ять. Тільки зараз ти дивишся на власний роман, опублікований 15 років тому уже зовсім інакше: бачиш деталі набагато чіткіше й можеш передати їх на папері значно глибше.

А яка епоха в книгах найбільше чіпляє вас — суворе минуле, знайомі нульові, сучасність чи вигадане майбутнє? Чи є у вас такий часовий період, куди хочеться постійно вертатися подумки? Або через написання власних історій?