Вівіан повертає голову на звук копит, і мене пробирає ледь помітне тремтіння.

Я — Альфа Північного клану перевертнів. А вона — найближча родичка людини, чий Орден без вагань знищить усіх, хто мені дорогий, щойно трапиться нагода.

Але моя реакція на цю дівчину — це не просто подив, це хіть, що спалахнула миттєво. І хай йому грець — це диявольськи заважає сидіти в сідлі!

Прокляття! Якого біса? Почуття до племінниці Свана — це не просто небезпечно, це божевілля! Але дивлячись на те, як ранкове сонце грає в її волоссі, я чітко й до болю в грудях розумію: те, що я відчуваю до цієї дівчини, це не лише потяг тіла… Мого вовка тягне до неї!

Але як таке можливо? Тим паче це за межею дозволеного. І я… не просто не повинен… я не маю права відчувати до племінниці голови Ордену нічого подібного! Заради зграї я мушу опанувати себе й поставити свій організм на місце. Добре, що це не так уже і складно. Достатньо лише перевести погляд на її дядька… 

Під’їжджаю ближче і, впоравшись і з бажанням, і з відразою, ввічливо вітаю обох.

— Міс Ґрат… Містере Сване… — злегка торкаюся капелюха, зображуючи вітання. 

Намагаюся не дивитися на Вівіан, щоб знову не відчути збентеження, але не дихати я не можу! І щойно її аромат із ноткою жасмину досягає моїх ніздрів, мій вовк завиває, змушуючи мимоволі напружити м’язи стегон. Жеребець миттєво реагує і стає дибки. Мені нічого не вартує приборкати могутню тварину, але ось зі своєю плоттю я нічого не можу вдіяти… 

— Вибачте, змушений вас покинути, мій… жеребець застоявся і вимагає його е-е… активно вигуляти!

Сам червонію, розуміючи, як двозначно це прозвучало, але слів, що вирвалися, назад не повернути.