— Дуже сміливо з вашого боку, пані Марто, кидатися такими заявами. Ще подивимося, де він і що буде завтра їсти, — з викликом відповіла няня.
— Ти взагалі берега поплутала? — я вже не розуміла, чому ця жінка взагалі не сприймає мої слова серйозно.
— Тебе звільнено. Щоб я більше не бачила ні тебе, ні твоєї дочки в цьому будинку! — різко викрикнула я.
— Не ви мене наймали! І не вам мене звільняти! — злісно відказала няня.
Саме в цей момент двері відчинилися, і цокаючи високими підборами, до зали увійшла жінка. Аристократичної зовнішності, з ідеальною короткою стрижкою платинового кольору. Висока, струнка, у приталеній чорній сукні, яка підкреслювала кожен вигин фігури. Яскраво-червоні губи, холодні світлі очі й дорогі сережки, що блищали при кожному русі. Вона виглядала так, ніби звикла, що всі навколо існують лише для її зручності.
Вона повільно підійшла й зупинилася біля няні, схрестивши руки на грудях.
— Що тут відбувається? — рівним, злегка зверхнім голосом запитала вона, дивлячись то на мене, то на няню.
— Схоже, у пані Марти загострення хвороби. Вона вирішила, що за своєю примхою може звільняти людей, — отруйно пояснила няня.
— Я не дозволяю, — чітко й з викликом сказала блондинка, дивлячись прямо на мене.
— А ви, власне, хто така? — здивовано запитала я.

Згадай мене