Поки пишу нову історію, я все частіше ловлю себе на тому, що шукаю обличчя своїх героїв.

Не для того, щоб повністю покластися на картинку. Навпаки. Жодна нейромережа не напише за автора роман. Але вона може допомогти побачити те, що вже існує в уяві.

Для мене візуалізація — це частина творчого процесу. Іноді достатньо одного погляду героя, щоб зрозуміти, як він мовчатиме в складній сцені. Або побачити усмішку героїні й раптом переписати цілий діалог.

Сьогодні я створила портрети головних героїв сторії.

Він — чоловік, який не звик просити вибачення. Жорсткий, стриманий, небезпечний. Шрам на його обличчі не просто деталь зовнішності. Він нагадує, що за кожним рішенням є своя ціна.

Вона — зовсім інша. Тендітна, вразлива, але не слабка. Її сила не в тому, щоб перемагати силою, а в тому, що навіть після страху вона знаходить у собі сміливість зробити ще один крок.

Мені подобається дивитися, як вигадані персонажі поступово стають майже реальними. Наче вони вже десь існують, а я лише записую їхню історію.

А як ви ставитеся до такої візуалізації?

Любите бачити героїв такими, якими їх уявляє автор, чи навпаки — не хочете, щоб щось впливало на власну фантазію?

Мені дуже цікаво прочитати ваші думки. ❤️

НАЗАР

ЄВА

https://booknet.ua/book/falshiva-narechena-dlya-chudoviska-b457422