— Я так вдячна тобі, — палко зашепотіла вона, покриваючи дрібними поцілунками його шию. — Ти випалив мою слабкість. Ти подарував мені цю нову версію мене. Я зроблю для тебе все. Абсолютно все.
​Дівчина цілувала його так, як ніколи не робили Тавія чи Міра. Це був не холодний, механічний суккубський голод. Живі цілунки. Інквізитор не міг зрозуміти, що відбувається. Здається він просто марив. 
​— Мій єдиний... мій коханий... мій найніжніший... — шепотіла Аґлая ці дивні слова між глибокими, вологими поцілунками.
​Северин здригнувся, нахмуривши брови.
«Коханий? Ніжний? —  аналітичний розум дав збій. — Що це за слова? Це якась помилка в її лінгвістичних центрах? Я монстр. Я інквізитор. У моєму словнику є 'влада', 'біль', 'підкорення'. Вона називає мене 'ніжним'? Чому від цих безглуздих звуків у мене перехоплює подих?»
​Він ніколи не знав любові. Для нього ці слова були іноземною мовою, абсолютно позбавленою логіки. Але те, що він при цьому відчував, збивало його з ніг. Дивне тепло розливалося по його грудях, притупляючи його звичний холодний контроль. Замість того, щоб наказати їй замовкнути, він притиснувся ближче і відповів на цілунок з такою ж відчайдушною жадібністю.