Влад вирішив вибачитися перед Алісою і приніс їй каву, але вона його жест не оцінила...)

— Вибач мені. Я поводився як дурень.

Вона скептично підняла брову.

— Чому — як? Ти і є дурень.

Я навіть не став сперечатися.

— Може, і є. Вибач. Це тобі.

Я простягнув Алісі паперовий стаканчик з капучино, але вона навіть не глянула на нього. Різким рухом долоні вибила його в мене з рук. Кришка зіскочила, і ще доволі гаряча кава хлюпнула мені на сорочку й потекла вниз.

— Чорт!

Я сердито вилаявся, але вже за мить, сам не розуміючи, що роблю, схопив Алісу за талію й притиснув до столу. Вона дивилася мені прямо в очі і мовчала. Я бачив в їх глибині біль і образу. І щось таке, від чого в мене остаточно зникли всі заготовлені слова.

— Щоночі про тебе думаю, — тихо сказав я замість того, щоб сказати щось розумне і правильне. Аліса діяла на мене дуже неправильно.

— А я про тебе навіть не згадую, — вона пирхнула, хоча голос її прозвучав не так упевнено, як хотілося б.

Я ледь похитав головою.

— Брешеш.

Влад прибрав руки з моєї талії й трохи відійшов, даючи мені простір, але з кабінету не поспішав виходити.

— Може, поговоримо після роботи?

Я похитала головою. Говорити з ним я не хотіла.

— Про що? Ти вже все сказав. Просто йди. Залиш мене.

Його голос став тихішим.

— Не можу.

Я схрестила руки на грудях.

— Цікавий ти чоловік, Владе. І з нареченою продовжуєш стосунки, і до мене лізеш.

Влад мовчки перевів погляд на вікно.

— Я заплутався, — тихо зізнався і його голос звучав так щиро, що мені хотілося повірити. Але я не могла дозволити собі цю слабкість — потім болітиме набагато сильніше.

— Коли розплутаєшся — скажеш, а мене в свій клубок не тягни.

Але найцікавіше з останніх двох оновлень — читайте в самій книзі. ;)

Читати: "Шалена для архітектора" 

Мої соцмережі: ТікТок та Інстаграм