— Гавриле, схоже на когось чекає бурхлива нічка. — Я бʼю рушником хлопця, який це говорить.

— Він у душі, — шепоче мені на вухо Олександр — один з найадекватніших хлопців у цій команді.

— Дякую, а тепер геть всі звідси. — На диво, вони один за одним виходять з роздягалки. Всі, окрім мого брата.

— Ти маєш все пояснити. — Я випихаю його за двері, бо зараз кожна секунда на вагу золота.

— Іншим разом. — Після цього я біжу до душових кабінок. Лише з одної чутно, як потік води бʼється об плитку. Я підбігаю туди й смикаю за клямку.

— Це що таке? — Гаврило вимикає воду й перестає мугикати. Я пригинатися й бачу його голі ноги крізь шпарину.

— Це Юстина. Відкривай негайно! — Я барабаню по дереву, але він лише сміється.

— Почекай. Я вийду через 5 хвилин. — Така відповідь мене не влаштовує, тому я з розгону бʼю ногою по дверях і мій каблук пробиває їх наскрізь. Я ледь не сідаю в шпагат. В останній момент встигаю звільнити ногу з босоніжка, а потім дверка падає на Гаврила.

Це продовження книги "Кохання в овертаймі". Якщо зацікавив уривок, то запрошую до прочитання книги за посиланням.