Вітаю, друзі!

Щось я профілонила залити блог на попередній розділ, тож виправляюсь і додаю візуали одразу на два)

Фінальний розділ першого акту уже на сайті,

а вже 06.08 розпочнеться публікація другого!

За традицією: статичний колаж подаю нижче, анімований уже у моїх reels

Новий персонаж: Себастьян Колберт, з ним ми ще не раз побачимось)

– Привіт, – тихо озвався він.

– Привіт…– відповів Томас, не розуміючи, що відбувається.

Він, звісно, здогадувався, що перед ним Себастьян, та хлопець здавався таким далеким, неначе подумки уже вирушив у новий шлях.

– То он ти який? – всміхнувся він. – Геть юний.

– Я перестелила тобі постіль…– витягла його з думок Ріанон. – Ще купила твій улюблений йогурт. Ти голодний? Лікарі казали тебе поступово треба переводити на нормальну їжу. 

Себастьян похитав головою.

– Гаразд…– вона всміхнулась, погладивши його по плечу. – Може, хочеш поспати чи…прогулятися?

– Рі, ти певно втомилась, може…посидимо вдома, кіно глянемо? – запропонував він.

– Давай! – сяйливо всміхнулась вона. – Так, чудова ідея! Що б ти хотів подивитись?

– На твій розсуд.

Вона всміхнулась знову, у грудях Себастьяна потепліло. Сестра була виснаженою, йому кортіло підтримати її, домогтися того, аби така усмішка прикрашала її обличчя весь час.

Хлопець спинився біля стійки, знервовано ковтнувши. Чогось зараз Себастьян не міг навіть слова сказати. Есті підняла на нього очі, всміхнувшись.

– Вітаю! Бажаєте винайняти номер?

– Гм…так. Два, для мене і сестри.

– Чудово. На чиє ім’я реєструвати бронювання?

– Себастьян Колберт.

– Гаразд, пане Колберте, одну хвилинку, – вона опустила очі, пробігши пальцями по клавіатурі.

– Як… справи?

Дівчина поглянула на нього.

– Все… чудово, містере Колберт. Дякую, що спитали.

Він озирнувся на Рі, вираз її обличчя чогось підняв йому настрій. Вона нагадувала дитину у магазині іграшок. Очі аж блищали від радості. Хлопець ледь стримав усмішку. Дівчина сяяла, оглядаючи два яруси басейнів і рівненькі ряди білих шезлонгів.

– Бляха! – Есті зім’яла аркуш, відкидаючи його на підлогу до інших, таких самих.

Вже годину вона збиралась із думками, та вже на імені демона, її шлунком здіймалась нудота. Дівчина видихнула і взялась за ручку знову:

Асмодею, мені дуже боляче дізнатись

Асмодею, те, що ти зробив змушує мене почуватись

Я втомилась чекати на тебе. Втомилась любити тебе, це нестерпно

Чергова кулька скомканого паперу полетіла їй під ноги. Яка ж тупа ідея! Маячня! Як якісь писульки можуть зарадити, коли їй хотілось перекинути стола і “заколоти” його всіма ножами, які були у колекції?

Дівчина вирівнялась. 

– Я пишу це собі. Не йому, – повторювала вона, знову стиснувши ручку.

Вона заплющила очі. Сльози стікали на стіл, руки стислися в кулаки, а тоді вирівнялись. Есті потягнулась по запальничку і, шморгнувши носом, підпалила аркуш.

Помаранчеве полум’я охопило лист, поглинаючи його. Воно перетворювало аркуш на чорну крихку субстанцію, що від короткого видиху Есті, перетворилась на попіл.

Дивно було робити це. Та ще дивніше було, що Вівіка мала рацію: від того ставало легше. Не набагато, не стало все одразу радісним та перспективним, та все ж, у грудях тепер стискало менше. Неначе вона виплюнула нарешті те, що не давало дихати.

Він обвив Есті руками, поклавши підборіддя на її маківку. Таке забуте, але таке правильне відчуття спокою вкрило її, неначе саваном. Так вмів лише він. Лише Томас однією присутністю, одним дотиком міг втамувати всі її хвилювання. Він не грав з нею, не маніпулював, не брехав. А просто був там, де вона потребувала його найдужче. Був щиро, бо хотів так. То був її Томас і після всіх страждань, після всього болю – він нарешті вдома. 

– Я так скучив…– прошепотів він, а тоді різко повернув голову, реагуючи на рух.

Сліпуча біла пір’їна поволі опускалась на підлогу комірчини. Вочевидь, архангел наостанок зробив своїй підопічній маленький дарунок.

⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘

Анотація до книги "Talis est Obsessio"

Talis est Obsessio (Така вже Одержимість)
Ніхто не застрахований від кохання. Ні демони, ні янголи, ні смертні. Хай якими прихильниками "нижчого" клеймують перших, якими прагненнями до "високого" виховують других, чи якими грішними вважають третіх. Ніхто не застрахований від пристрасті чи бажання. Та все ж, у вирі почуттів та пошуку сенсів варто визначити: це все ж любов, чи одержимість?

☝️

Клікніть на троп-картку, щоб побачити тизер до книги!

Запрошую також до своїх соціальних мереж ☀️✨
(піктограми клікабельні)

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️