— Ти на мене не ображайся, - нарешті промовляє. - Я не знала, що Діма прийде. Він збирався їхати додому, але передумав.

— Чесно, мені байдуже, - повертаюсь до неї, стягую гумку з волосся і воно розсипається по плечах. - Просто, якщо чесно, трішки дістало. Ви вже трохи у нього зустрічалися б, чи що.

— У нього два сусіди.

— А тут я, - кажу сухо.

Беру рушник, мило і виходжу з кімнати. 

Поки миюсь, думаю про сьогоднішній вечір. Згадую Рада та Мира, з якими увійшла в конфлікт. Побитого Андре, а також книги, які досі лежать десь біля гуртожитку. Ще й вкінці Яна зі своїм хлопцем остаточно зіпсувала настрій. 

Коли повертаюсь у кімнату, сусідка вже одягнена у халат, хоч ліжко досі розстелене, а речі так і лежать на підлозі. Яна стоїть перед дзеркалом, що висить на дверях шафи і уважно розглядає свою шию.

— Гад, Діма зробив мені засос, - жаліється в голос.

— Він в тебе якийсь агресивний, - коментую. Підходжу до ліжка, вішаю на спинку рушник, ставлю мило у тумбочку.

— Та наче ні, - хмикає. - У нього випадково вийшло.

У двері стукають і ми з нею переглядаємось. Хто це може бути так пізно? Невже Діма повернувся? 

Напевно Яна теж так подумала, бо хитро усміхається і відчиняє двері. Але у коридорі стоїть не Діма, а якийсь хлопець.

— Мені потрібна Саша, - говорить і Яна оглядається на мене.

Я підскакую на ноги і швидко підходжу до гостя. Помічаю у його руках мої книги і завмираю. 

— Я Саша, - промовляю занімілими губами.

— Ось, просили передати, - протягує книги.

Я спочатку дивлюсь на них, не наважуючись їх взяти, але зрештою беру. 

— Хто просив? - запитую, перш ніж хлопець піде.

— Рад та Мир, - ошелешує мене відповіддю.

Я зачиняю двері, відчуваючи, як з-під ніг зникає земля.

Як я могла так влипнути? Тепер ці двоє знають, як мене звати. 

І знають, де я живу.

https://booknet.ua/reader/pd-zahistom-mazhorv-b457408?c=5083885&p=1