Соломія і Тиміш нарешті знайшли дорогу одне до одного — дах фабрики знову належить їм, новий синій зошит чекає на легенди, а зустрічі більше не потребують виправдань. Здається, найважче позаду.
Та попереду — літо, останнє перед дорослим життям, і воно ставить питання складніше за будь-яку зраджену обіцянку: що робити, коли найбільшою загрозою дружбі стає не інша людина, а сама географія? Соля мріє про Львів, може, навіть про навчання за кордоном. Тиміш подає документи лише в рідне місто — частково заради бабці, частково тому що не уявляє архіву без цих вулиць.
Двадцять чистих сторінок нового зошита — стільки часу їм лишилось до вступних іспитів, до листів про зарахування, до моменту, коли доведеться зробити вибір, який більше не залежатиме від уваги чи недбалості, а тільки від чесної відповіді на питання: чи можна берегти щось цінне на відстані?
Це історія про те, що навчитись цінувати людину — тільки перший крок. Другий, важчий — навчитись відпускати або залишатись заради неї, не втрачаючи себе.