Раптом кінь піді мною насторожує вуха та стишує крок. За річкою, з боку володінь міс Ґрат, лунає гучне, тривожне іржання коня. Краз миттєво зупиняється попереду, вриваючись лапами в землю, його шерсть на загривку стає дибом.

У наступну секунду плескіт води привертає і мою увагу: з протилежного берега в річку стрибають двоє хортів. Вони стрімко долають течію, вискакують на наш берег і без вагань кидаються просто на Краза.

Реакція спрацьовує швидше за думки. Натягую поводи правою рукою, а лівою миттєво хватаю хлист із сідла.

— Назад! — ричу я, пускаючи жеребця вперед і з розмаху розсікаючи повітря хлистом просто перед мордами нападників. Свистячий удар припадає по землі в сантиметрах від них, вибиваючи грудки бруду.

Хорти зі скавчанням відскакують, на секунду забарившись. І Краз користується моментом.

За моєю спиною лунає хрускіт. Біла вовча туша на мить змащується в русі, і вже за секунду на місці лютого звіра стоїть Краз. Погляд його залишається жорстким, але сам факт перетворення миттєво змінює ситуацію.

Пси одразу підтискають хвости. Лють у їхніх очах змінюється розгубленістю, а потім — звичним покірним виразом свійської зграї перед людиною. На звіра в них був інстинкт атакувати, але проти чоловіка, який стоїть на повний зріст, уся їхня агресія миттєво випаровується. Вони важко дихають, переминаються з лапи на лапу й поступово відступають до води, тихо скавчачи.

— Додому, сучі діти! — командує їм мій бета, і пси стрибають назад у річку.