Мені завжди цікаво читати думку моїх читачів: яка книга найбільше зачепила? Чому? Проте книг обрати,  а отже спитати по кожній вкрай складно... А що як влаштувати таке собі шоу?

Правила прості.

Читачі обирають цитату, яка умовно проходить до турнірної сітки. Таким чином ми знайдемо ті родзинки чи діамантики, що запам'яталися вам найбільше!

Ваша задача відповісти лише ТАК чи НІ до історії. 

Багато слів, та мало діла! Поїхали дивитись на цих "красунь"

Учасниця 1: Альтернативний Свайп

Чоловік не встиг обійняти мене у відповідь — я усунуласяі підійшла до дивана навпроти імператора. Розвернулася на підборах — і як тільки зробила це? — й одразу сіла, закинувши ногу на ногу. Розріз спокусливо відкрив частину моєї ноги.
Оплески б мені зараз зовсім не завадили — я змогла викликати в очах цієї крижинки справжнє полум’я. Посмішка зникла з його обличчя, замінивши чистою люттю. Він поїдав мене очима, водночас періодично кидав убивчі погляди на свого брата.
— Смілива, — ніяково посміявся золотоволосий чоловік, — і безсмертна.
— Як мені до вас — чи до тебе? — звертатися? — Поцікавилася я, усе ще не дивилася на імператора, повністю захоплюючись його братом. — Минулого разу ми зійшлися на тому, що імена одне одного нас не стосуються.
— Клич мене Фелікс, — усміхнувся він, потім подивився на брата, прокашлявся і додав, — фрейк Фелікс, я хотів сказати.
Імператор і далі дивився на нього убивчо — у його погляді поєднувався і вогонь, і лід, і смертельна чорна діра, що все поглинає. Але брат лише мовчки стояв, прикидаючись, що не розуміє натяків імператора.
— Це щось новеньке, — зауважила я, — фрейк?
— Це титул правлячої сім’ї, — пояснив Фелікс, з міркувань безпеки сідаючи на кріслі віддалік від нас обох. — В Артура титул гралт, тому що він імператор. Другого гралта в країні не може бути.
— А я можу Артура теж називати на ім’я? — Запитала я запобігливо, але все ще не дивлячись на крижаного імператора — я гіпнотизувала куди більш балакучого брата.
— Гралт Шерідан, — крізь зуби процідив імператор.
— Шкода, — посмішка торкнулася моїх губ, і я зустрілася поглядом з Артуром.

Читати далі: https://booknet.ua/book/alternativnii-svaip-b422263

Учасниця 2: Божественна наречена

— Ваша Величносте, я чула, ви — майстер гри в шахи. Пропоную парі. Я обіграю вас — і ви приймете мене на відбір наречених.
— Як смієш ти, безсоромна, пропонувати парі великому правителю?! — спалахнув Мей.
Я лагідно усміхалася і навіть не дивилася на вірного друга мого героя. Бо одне я знала напевно — Отіс був найкращим у цій грі серед людей. От тільки я — не людина.
Отіс підняв руку й зупинив Мея, розвернувся до мене з лукавою посмішкою на губах.
— Мею, негоже так розмовляти з гостею. Люба Фелісіє, — очі його блиснули, — чи знаєте ви, що на цій землі немає людини, яка змогла б обіграти мене в цій грі?
Я вклонилася, погано приховуючи захват.
— Я не із цих земель, тож наважуся ризикнути, — і все ж усмішка не сходила з моїх губ.
Нарешті! Нарешті я зловила це єднання з моїм героєм, можу бачити, як він дивиться на мене з тією самою грайливою іскрою. Усе, що було до цього, тепер здавалося якимось непорозумінням.
— Що буде мені натомість? — запитав Отіс.
— Вибачте?
— Якщо я виграю, — пояснив він, — що ви можете мені запропонувати? Інтерес має бути взаємний. Ви граєте заради участі у відборі. А мені яка користь?

Читати далі: https://booknet.ua/book/bozhestvenna-narechena-b441198

Учасниця 3: Підкорити демона

Він підійшов і потягнувся до картини з хлопчиком, разюче схожим на нього. А що як? Я стежила за м’язистою рукою чоловіка, за тим, як він знімав картину, і як байдуже ставив її на підлогу.
— Там замурований ваш син, так? — вирвалося в мене.
На очі вже наверталися сльози, коли я уявляла розміри цієї трагедії. Можливо, його дружина загинула під час пологів — у подібному світі це, напевно, часта практика — і син був єдиним нагадуванням про неї. І тоді прийшов цей нелюд і забрав останню кровиночку в цього чарівного чоловіка!
— Не переживайте, — тремтячим голосом сказала я, не дочекавшись відповіді від нього, — я можу допомогти вам забути горе.
Я підійшла ближче до нього, спостерігаючи, як зіниці чоловіка розширюються. Я стала навшпиньки, доторкнулася до рук, що так вабили, практично пригорнулася грудьми до його грудей, коли він усе ж подав голос:
— Яке горе?
Не те щоб я хотіла ятрити рани в його серці, знову піднімаючи все минуле на поверхню. Я закусила губу і відвернулася, не силкуючись підібрати слова, шумно видихнула і все ж випалила:
— Ваша дружина.
— Дружина? — його брови підлетіли вгору.
— Яка померла під час пологів! — упевнено закивала я, на мить забувши, що міркування до цього не більше, ніж плід моєї вигадки.
— Під час пологів? — крига в очах чоловіка на мить сколихнулася.
Мій запал зменшився, але я не рухалася, сподіваючись, що просто неправильно оцінюю реакцію чоловіка.
— Адже це, — я показала рукою на картину, яку він поставив, — ваш син, якого замурував і сховав…
Я обвела поглядом стіну, на якій не було жодних слідів, що підтверджують мої припущення. Нічого, абсолютно.
— Ох, — видихнула я, розуміючи, у якій незручній ситуації опинилася.
— Ні, що ви, продовжуйте, — посміхнувся чоловік, схрестивши руки на грудях, — хто там замурував і сховав мого сина?
— Лорд Тео Шадарі, — зовсім невпевнено пролепетала я, повертаючи погляд на чоловіка.
Тепер, якщо так замислитися і відкинути кілька келихів вина на голодний шлунок, то біловолосий хлопчик справді був схожий на мого випадкового знайомого. Настільки схожий, що я б сказала…
— Ласкаво просимо до Хартстагу, леді Ніаро, — побачивши усвідомлення в моїх очах, промовив чоловік, — мене звати лорд Тео. І сміливо можу вас запевнити, що я не замуровую дітей у стінах.

Читати далі: https://booknet.ua/book/pdkoriti-demona-b427968

Учасниця 4: Дракон легкої поведінки

— Вас так захопив краєвид за вікном? — з насмішкою запитав принц, усе ще звертаючись до моєї оголеної спини.
Я відпустила понівечену покусану губу, глибоко вдихнула й повернулася обличчям до відвідувача.
Сховати хвилювання, сховати хвилювання, сховати…
Дихання перехопило. На мене дивилися магнетичні золоті очі. Ніколи у своєму житті я не бачила такого відтінку.
— Нічого особливого, — байдуже промовила я, нібито моїм тілом керували.
Ніби я не реагувала на присутність принца, чий лик вабив. На секунду я навіть забула про свою честь і бажання послати цього нахабу куди подалі. Чомусь я очікувала побачити величезного товстуна із сальними пальцями, який мріяв би торкнутися моєї шкіри, бо інші жінки гидували перебувати з ним поруч.
Загалом, надумала я собі багато чого, і вже точно не красеня з магнетизмом кобри.
— І все ж ви не могли відірватися від нього.
Що ж він пристав так до мого вікна, господи. Комплекс віконних рам?
— Думала, чи заслуговує щось іще на мою увагу, — сказала й майже відчутно прикусила язика.
Що ти робиш, жінко? Це не загравання з професором у виші, це, Йокара мать, принц у Середньовічній країні, який за одним помахом пальця може вирішити, жити тобі чи ні! Я підняла підборіддя, гордо й хамовито. Вмирати, так красиво.
Але на мою радість, полегшення і ще якесь дивне відчуття шаленого биття серця принц Артальд розсміявся.
— Так, ви саме така, як про вас розповідали.
— І що ж про мене розповідали?
Зупиніть мене хтось! Моє тіло ніби піддавалося лише майстерним рухам ляльковика, який смикав ниточки. Підведи підборіддя, прочини губи й дивись на принца з таким викликом, ніби від цього залежить твоє життя. Спина була натягнута, як струна, до болю, до знемоги, але я далі стояла, нерухома, ніби все це не завдавало мені труднощів.
Завдавало. І всередині я панікувала. Тому що я нічогісінько не знаю про цей світ.
Принц підійшов до мене впритул. Його тіло майже торкалося моїх грудей, і я почула, як люто б’ється моє серце, як рвано звучить моє дихання. Він хоче?… Я не хочу. Я не готова! Ні! Але ляльковик не давав мені ступити і кроку, паралізувавши кожну клітинку тіла.
— Дика, — прошепотів мені в самі губи принц, але цілувати не поспішав.
Його пухнасті вії ласкаво злітали під твердим поглядом чоловіка. Він ковзав по моїх очах, м’яких обрисах носа, губах. На мить принц навіть опустив погляд до зони декольте, тільки щоб знову піднятися назад до очей.
Він вабив мене.
Його пальці знайшли мої ключиці, викликавши рій мурашок і майже панічне бажання відступити. З обережністю орла на полюванні рука принца пройшла вздовж моєї шиї до підборіддя, зафіксувавши мій погляд на собі.
— У моїй владі… — почав принц, наближаючись до моїх губ, і я відчула, як щось обірвалося.
Натягнута струна, повзучі нитки зсередини душі, що смикав демонічний ляльковод, розлетілися на тисячі невідчутних частинок. Я знову контролювала себе. Почувся звук дотику шкіри, але не під владою пристрасті. Я відкинула від себе руку принца.
— Принце Артальде, — я говорила холодно, обпалюючи його байдужим поглядом — таким відмінним від того, що був секунду тому, — якщо ви хотіли про щось поговорити, то говоріть же. Якщо ні, то в мене багато справ.
Сам же сказав. Я дика.

Читати далі: https://booknet.ua/book/drakon-legko-povednki-b432077

Що скажете, любі? Яка цитата запам'яталася вам найбільше?
Пишіть в коментарях, а я побігла писати для вас майбутні проди!

Завжди ваша,
Олександра Метафор

Телеграм для обговорювань
ТікТок для відео
Інстаграм для всього