Дорогі читачі,

Опівночі фінал мого історичного любовного роману «Квіти апельсина». Це була дуже довга та напружена історія. Можливо, дещо сумна та щемлива. Проте, як на мене, прекрасна.

Вже традиційно я хочу поділитися з вами цікавими фактами про цю книгу. Отже…

• Історія Мелані Вуд відкриває новий цикл історичних любовних романів «Спадкоємиці». Я запланувала для цього циклу чотири книги. Героїнями стануть Мелані, Софі, Нора та Тесса. Софі та Нора вже з’являлися на сторінках моїх книг. Про Тессу я вже згадувала.
• Це перша книга, яку я «писала з нуля». У мене були лише імена і три сценки (Мел зізнається Джорджу, що її хотів поцілувати Алекс; Мел іде у спальню Алекса, щоб звабити його; Алекс та Нора розмовляють у саду після розриву заручин). Зазвичай я беруся до роботи, коли є принаймні двадцять сторінок (до прикладу, історія Нори вже має сімнадцять сторінок). Та вийшло так, що роман про Мелані та Джорджа гальмував інші історії. Тому довелося вийти із зони комфорту та писати без чернеток.
• Ім’я Джордж не подобалося мені весь час, поки я працювала над книгою. Не знаю, чому обрала його. Може, коли продумувала цю лінію, надихнулася іменем якогось персонажа з книги, яку читала… А може, справа в тому, що у мене слабкість до літери «Д». Бо я вже маю Джеймса, Девіда, Джонатана та Дениса.
• Якийсь час я думала, що в історії Мелані та Джорджа зовсім не буде еротики. Джордж – істинний джентльмен. Але мені вдалося додати сцени 18+.
• В одному з попередніх блогів я писала, що для мене велике значення має назва. В історії Мелані та Джорджа дуже довго не було імені. Зрештою, мій вибір упав на «Квіти апельсина». Відтак увесь цикл «Спадкоємиці» отримає квіткові назви. Серед інших варіантів були «Неминуче кохання» та «Грім удалині». Натяки на ці назви є у книзі.
• Роман вийшов величеньким. Якось не виходить у мене писати лаконічно. Бо хочеться стільки всього розповісти про героїв! І мені довелося видалити деякі сцени. Зокрема до книги не потрапила глава, де Меллі вчила Тіну захищати себе й битися. А тоді організувала клуб для жінок, де вчила елементарного самозахисту. «Нападником» виступав Кай. І бідолашному добряче дісталося. Також я не пояснювала того, що Мел на фізичному рівні було некомфортно з Алексом, тому вона й соромилася їсти поряд із ним.
• Я вже писала, що ім’я Джордж мені не подобається. Тому цього разу я ретельніше обирала імена для другорядних персонажів. І тепер не шкодую про це. Бо у моїй голові вже формуються долі Ліама, Ноа та Кая. На їхні історії я натякнула в діалозі Мелані з батьком.
• В історії мало бути більше гумору. Принаймні, я так планувала. Але я писала книгу в дуже складний період для моєї родини. І, певно, щоразу, як ставалася якась неприємність, із тексту зникав один жарт.

Оскільки історія Мелані та Джорджа вже у вас, я нарешті змогла перейти до роману про Алекса Еванса. «Коли тане паморозь» уже публікується на сайті.

Дякую, що прочитали цей роман. Сподіваюся, вам було цікаво дізнатися, як він створювався.