Додано
02.08.26 18:48:33
"Вдячність" зростає...
— У мене до вас серйозна справа, мій дорогий містере Сване, — посміхаюся я, зображаючи доброзичливість та стурбованість. У межах розумного, звісно. — Коли я востаннє відвідував ваших підопічних, мене зацікавив юнак, якого ви назвали Адріаном. Я хотів би побачити його особову справу.
Сван одразу насторожується, але швидко приховує реакцію під професійною посмішкою.
— Що вас так у ньому зацікавило, мілорде?
— Не повірите! Але я впевнений, що він — мій зниклий п’ятнадцять років тому брат!
— Та що ви кажете! — абсолютно щиро дивується Сван, видавлюючи з себе посмішку. Цей пройда напевно не очікував, що я відкрию йому карти.
— Само собою, якщо інформація підтвердиться, — продовжую я, — розмір моєї вдячності притулку, який виростив мого молодшого брата, відповідатиме моїй безмірній радості! — «тонко» натякаю та бачу, як спалахнули загребущістю очі цього жадібного шакала.
— Я зараз же розпоряджуся знайти його особову справу й відправлю кур’єром вам у мерію. Ось тільки Адріан два тижні тому втік із притулку…
— Я в курсі. Він зараз у моєму замку. Самі розумієте, я не міг залишити брата в дитячому будинку ні на хвилину більше!
— Хм… То це ви сприяли його втечі, лорде Макензі?
— Що ви! — демонстративно махаю на нього руками, відхиляючи таке «безглузде» припущення. — Я випадково натрапив на нього в місті!
— І не повідомили мені? Ми тут з ніг збилися в пошуках! — ображено канючить Сван.
— Ось, я і прийшов до вас повідомити!
— Ви тільки-но знайшли його?
— Я вже й не пам’ятаю… А це принципово?
— Узагалі-то ні… Але ми так перенервували…
— Я додам до своєї вдячності суму на лікування ваших нервів, — повідомляю йому, намагаючись не вчепитися в горлянку.
— Превельми буду вам вдячний!
Директор вклоняється мені відповідно до етикету, я ж тільки злегка киваю головою, як і належить мені за статусом. Ані більше, ані менше…

Оновлення щодня о 00:00.

Анна Лященко
1636
відслідковують
Інші блоги
Любі читачі, хочу пояснити вам, чому всі, хто читав " Єдину слабкість Ката " в процесі написання, могли дочитати її безкоштовно, а решті тепер потрібно її придбати. Не думала, що цей допис знадобиться, але, вочевидь,
Ніка виклала нові світлини… Скрегочу зубами, гортаючи альбом «У клубі». Спершу трохи заспокоююсь, побачивши фото Карини та Єгора. Ну хоч дівчина не сама по сумнівних закладах вирушила! Але потім… Далі йде не
Його не розуміли батьки. Родичі. Брати. Що за дивак з неприродними бажаннями? Хто садить квіти замість овочів? Навіщо вчитися стріляти, якщо навіть справжнього лука ніколи не буде? І тільки Мері-Єнн, побачивши в лісі
Найглибший парадокс літературної майстерності полягає в тому, що автор відточує кожне слово, аби читач зрештою перестав помічати самі слова й прожив історію персонажа як власну.
Вітаю, любі букнетівці! ❤️ Оновлення уже у ваших книжечках. Завітайте: — Юрію Валентиновичу! Я знаю, що не повинен вас турбувати, але... — Він замовкає. Рвано вдихає. —Петре Олексійовичу, я завжди готовий допомогти.
8 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійти❤️❤️❤️☺️☕
Аріда Демоніар, Дякую!
Сума на лікування нервів, це нам потрібно!
Неба Крайчик, О, так! Актуально!
Дякую!
❤️ ❤️ ❤️
Анна Форлі, Дякую!
Без вдячності нікуди!
❤️ ❤️ ❤️
Olexandra Novatska, Завжди так було))
Дякую!
♥️✨♥️✨
Nadia, Дякую!
♥️✨
Анна Лященко, ❤️
❤️❤️❤️
Eugene, Дякую!
Блін, старший теж красунчик...
Мрія Чарівна, Приємно чути))
Дякую!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати