То була Новорічна Ніч. Я поспішала до кафе, де ми з одногрупниками збирались святкувати. До дванадцятої залишалось менше ніж година і через подругу, в квартирі якої ми наряджались, я запізнювалась. Вона взагалі зі своїм хлопцем десь повіялась і я мусила добиратись до кафе сама пішки. 

Цього року ми вирішили влаштувати маскарадну ніч. Я була Снігуронькою. Подруга позичила мені сукню кремового кольору з пишною спідницею і білу шубку. Накрутила мені кучери і розмалювала обличчя так, що й мама рідна не впізнала б. “Ти маєш бути блідою, адже ти крижана” - говорила вона мені, мазюкаючи чимсь білим по шкірі. 

А тут на зло почався ще й снігопад і я бігла по тротуару на незручних підборах і прикривала обличчя рукою, щоб все не поплило. 

Нарешті я добралась до кафе і мені залишилось лише перейти дорогу. Вибігла на проїзну частину і послизнулась. Не опам'яталась, як полетіла на землю і стукнулась головою об замерзлий асфальт. В очах потемніло і на мить здається я втратила свідомість, а коли розплющила очі, то побачила обличчя красивого чоловіка. 

- З тобою все гаразд? Давай я тобі допоможу, - промовив оксамитовим голосом.

Він допоміг мені підвестись і якраз в цей момент позаду почула сигнал машини і свист шин. Сильні руки схопили мене за талію і відірвали від землі. Він відскочив з дороги і лише за декілька сантиметрів від нас проїхала машина. Я мало що бачила, сніг ліпив нещадно, а голова тріщала від болю. Все що я відчувала в той момент, це тепло його тіла, котре зігрівало від морозного повітря.

- Ти вся тремтиш, - виніс вердикт і потер долонями мені по спині. - Ходімо в машину, зігрієшся.

- Дякую, не треба. Мене чекають, - пробубнила під ніс, але мене ніхто не слухав.

- Не приймаю відмовок. В мене є гаряча кава, вип’єш, зігрієшся. 

Він акуратно посадив мене на переднє пасажирське сидіння, сам сів за кермо, протягнув мені паперовий стаканчик кави. Я охопила його заледенілими руками, припала губами, обпекла язик. 

- Дякую. Якби не ти, та машина мене б переїхала, - нарешті промовила, прочистивши горло.

- Твоє щастя, що я був поруч, - він уважно розглядав мене захмелілим поглядом. Можливо вже трохи святкував новий рік. - Ти більше так не бігай слизькою дорогою. Я розумію, що зима твоя стихія, Снігуронько, але краще бути обережною.

- Як ти здогадався, що я в образі Снігуроньки? - різко повернула до нього голову, від чого біль оновилась.

- А хто ж іще? Така чарівна, білосніжна. Куди так поспішала?

- До друзів. Ми святкуємо Новий Рік, тут недалеко. Якщо хочеш, можеш піти зі мною.

 І нащо я запропонувала? Може через те, що поки ми наряджались, подруга розлила нам вина і ми швиденько висушили бокали. Може саме через це я й впала.

- Ні дякую, мене теж чекають, - посміхнувся і нахилився до мене. 

Я вдихнула на повні груди запах його парфумів і мені сподобалось, як він пахне. Його губи були близько і мій неконтрольований погляд зупинився саме на них. Яка я хтива, коли напідпитку. Готова цілувати першого зустрічного. 

- Але ми можемо зустрітися якогось дня, - прошепотів. – До речі, мене Влад звати. Влад Малиновський.

Точно, а він здався мені знайомим. Це був наш красень місцевий мільйонер, за котрим сохли всі мої подруги. Окрім мене. До сьогоднішнього вечора. Я роздивлялась його обличчя, вдихала його запах і розуміла, що він справді чудовий. Такого не можливо не хотіти поцілувати. І в той момент саме цього я хотіла. Напевно, я добре стукнулась головою, бо зазвичай така поведінка для мене не прийнятна. 

- Я не проти зустрітись, - відповіла і простягнула йому руку. - Я Снігуронька.

Влад засміявся веселим сміхом, а потім ще ближче підсунувся. 

- А справжнє ім'я? - шепнув прямо в губи. - Хочу знати, кого я зараз поцілую.

- Хочеш, цілуй, - видихнула, - А ім'я дізнаєшся наступної зустрічі. 

Він так і зробив. Впився в губи так несподівано, що в мене аж перехопило подих. І вмить я забула про біль в голові і про те, що поспішала і хтось там мене чекав. Я повністю насолоджувалась поцілунком з Владом Малиновським, з тим, на котрого ніколи не звертала уваги і сміялась з подруг, котрі тільки про нього й говорили. Виходить я нічим не відрізнялась від них. 

Влад цілував все пристрасніше, жадібніше, наче хотів цього все життя. Гладив живіт гарячою долонею, засунувши руку під шубу. Я танула від його дотиків і обіймала за шию, притягувала все ближче до себе.

Не знаю, що з нами сталось, адже ми були зовсім чужі і не знайомі. Можливо, це все новорічна ніч і чарівний настрій. Можливо, віра в щось казкове прокинулась в цей момент. Але я не хвилювалась за скоєне. Я просто розслабилась і отримувала насолоду. 

Не знаю, скільки ми побули в його машині, але над нами почали бахкати феєрверки, це означало, що настав Новий Рік.

- З ким Новий Рік зустрінеш, з тим його і проведеш, - усміхнувся Влад, нарешті відсторонившись від мене. 

- Ти віриш в це? - пролепетала, губи палали від довгих поцілунків. 

- Ось ми й перевіримо. Зустрінемось завтра?

- Добре, - мене не лякала його настирливість, я теж хотіла ще раз його побачити. - Я залишу тобі свій номер. Подзвониш, якщо захочеш. 

- Обов'язково подзвоню, - Влад почав ритись в бардачку і дістав аркуш паперу з ручкою. Побачив мій здивований погляд і додав. - Телефон забув вдома.

Я продиктувала номер і він швидко його записав.

Мені треба було йти, але я не поспішала виходити з машини. Мене тягнуло до нього, хотілось ще трохи з ним побути. Влад пожирав мене очима, напевно, відчував теж саме. Навіть не знаю, як так вийшло, але ми знову почали цілуватись. 

Потім я часто згадувала ту ніч і по тілу розповзалось збудливе тепло. 

Наступного дня я чекала його дзвінка, але Влад так і не подзвонив. А я продовжувала чекати, бо не могла забути смак його губ.

https://booknet.ua/reader/kohanii-mlioner-b415860?c=4479533&p=1