— Не люблю відповідати на питання, які ставлять не з цікавості, — тихо каже він, — а щоб дістатися туди, куди не пускають. — Мене це зачіпає.

— А я не люблю, коли мене тримають на відстані, — відповідаю різкіше, ніж планувала. — Особливо після того, як я… — ковтаю слова, але він і так розуміє. — Після того, як я відкрилася.

Тиша між нами знову натягується, як струна. Лише камін потріскує, ніби намагається заповнити цю порожнечу.

— Я не намагалась… — слова губляться самі собою. — Забудь. — Він нічого не відповідає. Лише підходить ближче — повільно, ніби дає мені шанс відступити, але я не рухаюсь.

— Хочеш трохи більше відвертості та чесності? — Його погляд опускається на моє декольте. Мені стало погано. Я розстібнула занадто багато ґудзиків, але через стрес забула про це. Прикриватися пізно, тому я стою з гордо піднятою головою.

— Давай. — Я відкидаю волосся назад і нахиляюся до нього ще ближче. Нехай милується, бо це все, що йому світить у цьому шлюбі.

— Я ніколи не зможу забути цю ніч. — Подушечкою пальця він ковзає по моїх ключицях, опускаючись все нижче й нижче. Я відчуваю, як моє серце починає битися сильніше від його дотиків. — І ти теж не забудеш.

Це продовження книги "Кохання в овертаймі". Якщо зацікавив уривок, то запрошую до прочитання книги за посиланням.