Крик Люби настільки гучний, що ми обоє підриваємося з ліжка й біжимо у спальню Гаврила. На його подушці Пері блює оладкою. Інша частина смаколика лежить на ковдрі. Видовище не з приємних.

— Безсоромна кішка! — Люба кривиться, прикриває рота рушником. Я тільки цей клубок шерсті скупала, а тут вона знову вся брудна й смердить.

— Тобі настільки не сподобався сніданок, що ти віддала його Пері? — Гаврило бере кошеня на руки, щоб хоч трохи заспокоїти. Люба обережно скидає білизну.

— На жаль, матрас теж постраждав. — Вона біжить з тими простирадлами й наволочками до пральної машини зі швидкістю світла.

— Ні, вона вкрала її. Схоже, що заховала оладку у твоєму ліжку. — Це перше місце, де ми мали перевірити, але щось не здогадалися.

— Ну що ж, бачить Бог, я цього не хотів, але сьогодні я ночую з тобою. — Гаврило несе Пері у ванну кімнату й миє їй мордочку. Вона безсила й хоче спати.

— Це ще чому? У тебе он скільки вільних кімнат. — Нехай вибирає будь-яку. Бажано, щоб була подалі від моєї.

— Бо твердий матрац є лише у твоєму ліжку, а на іншому я заснути не можу. Пері переночує у себе. Нехай це стане для неї уроком. — Думаю, їй вже байдуже. Вона дрихне у нього на руках. Невже ця маленька тваринка може принести стільки бід? Як у неї взагалі сил на це вистарчає…

— Ти просто шукаєш причини опинитися у моєму ліжку. — На фоні нашої суперечки я помічаю, як кутики вуст Люби підіймаються вгору. Вона забирає кошеня й ми залишаємося вдвох.

— Ти сама мене у нього запрошувала. Вважай, що після довгих роздумів я таки прийняв правильне рішення.

Це продовження книги "Кохання в овертаймі". Якщо зацікавив уривок, то запрошую до прочитання книги за посиланням.