Він вперто намагався викинути її з голови, але щось не дуже виходить.

Я перевернув сторінку й зробив ще один начерк. Потім ще один. І лише коли відклав олівець, уважніше глянув на папір. На мене дивилася Аліса.

Я не малював її спеціально. Я навіть не помітив, у який момент рука перестала виводити архітектурні лінії й почала малювати знайомі риси обличчя. Лукаві очі, хитрувата усмішка, неслухняні пасма волосся, що завжди вибивалися з її зачіски — усе настільки точно, ніби вона весь цей час сиділа навпроти мене.

— Чорт…

І хороша новина: я повертаюсь до регулярних оновлень, та ще й повними розділами. Хочу швидше завершити цю історію, бо вже новенька проситься. Тож новий розділ чекайте опівночі.☺️

Читати: "Шалена для архітектора" 

Мої соцмережі: ТікТок та Інстаграм