Новий розділ Танцюй для мене  – вже доступний на сайті!)
Шахи, давній програш, нездійснене бажання і людина, яка нічого не забуває. Здається, перемир’я добігло кінця..) 

– Я не дуже люблю шахи, тому й сказала, що не вмію. Щоб ви потім не докучали мене цим, – відповідаю чесно, навіть не відчуваючи сорому. Зате дуже добре відчуваю погляд, який настирливо свердлить мені скроню. 

– Хто ж тобі любов до них відбив? – запитує між іншим, ніби ненароком, але я чудово розумію, куди він цілить.

– Не повіриш, ти, – я, звісно, блефую. Просто теж хочу бодай раз влучити.

– Цікаво. Я був упевнений, що тебе деморалізують речі масштабніші за один програш, – усе ж пригадує нашу останню партію. 

Тоді ми грали при людях і це була далеко не гра заради розваги, радше битва. Я була впевнена, що переможу. Наївна. У підсумку він отримав реванш і право загадати бажання. Яке, на щастя чи на біду, так і не озвучив. Хоча, якби перемогла я, не думаю, що була б милосерднішою. У той період я ненавиділа його настільки, що неодмінно скористалася б своїм правом, аби добряче вдарити по його самолюбству. Тепер між нами було щось схоже на перемир'я. Ключове слово «було».

З тих пір я постійно молюся, щоб він не пригадав мені те бажання. Бо зараз я так просто не відкараскаюсь. Найбільше мене лякає навіть не саме бажання, а масштаб його фантазії. Чомусь я впевнена: там цілий калейдоскоп, мені це буде на не руку.