Вітаю, мої любі читачі!)

З величезним задоволенням хочу нагади про ще одну свою книжку про лікарів) Тут є все для того, щоб відпочити та отримати гарні емоції) Як завжди - дорослі почуття та стосунки й шлях до них) Запрошую тих, хто ще не читав!

Моє кохане Кактусеня

ФРАГМЕНТ

— Я казав тобі, що зустрічався з Уляною ще зі школи?

«Ого! Давній зв'язок».

— Знаю лише, що давно.

— Розумієш, вона… незвичайна. — «Точно. З цим не посперечаєшся». — З нашої першої зустрічі я не уявляв на її місці нікого іншого. Не підозрював, що ми можемо бути не разом. Уляна, вона — як феєрверк, з нею не скучиш.

— Хіба це погано?

— Та не погано це. Ось тільки ніколи не знаєш, чого від неї чекати.

— У неї були інші? — поцікавився Дей обережно і сам помітив, як видихнув, коли Скачко відповів.

— Та яке? Звісно ж, ні! Вона б мені зізналася, — впевнено заявив Віктор.

— Тоді що? Що з нею не так?

— Вона — дизайнерка одягу.

Дей спробував згадати, у що Уляна була одягнена вчора і сьогодні, проте, крім дизайну білизни, в пам'яті нічого не спливло.

— І що з того?

— Творча особистість. В неї сім п'ятниць на тижні. Коли реалізує свої ідеї, не їсть і не спить. Зібрала команду таких же схиблених на ганчірках хлопців і поїхала в інше місто, навіть не поцікавившись, чи влаштовує мене… це все.

— А ти поцікавився?

— Чим? — Віктор спрямував на Дея здивований погляд.

— Чи влаштовують її твої денні та нічні чергування?

— Стривай… Я — лікар. Хірург! Як же хірург без чергувань?

— Маєш на увазі, що ти — чоловік?

Очі Віктора помітно звузились, а шкіра на вилицях натягнулась. Було помітно, що він ледь стримується.

— Що за дурне запитання? За таке можна й заробити.

— Я не в цьому сенсі, а до того, що тобі не вистачало уваги. Жіночої уваги.

— Саме так. А що тут такого? Ті рідкісні зустрічі… Ця ситуація мене вже дістала.

— Тим більше коли поряд є Леля, — додав Гордій.

— І це також. Та я не збирався з нею нічого такого… закручувати. Сестра, і таке інше. Але вона така… лагідна. І завжди поруч, тут ти маєш рацію. Якось ми мало не опинилися в одному ліжку. Накотило, і все. Тоді я встояв, але зрозумів, що це може повторитись. Дівчину ж ображати не хотілося, адже пам'ятаю її ще в кісках.

— Та ще й татко — твій шеф.

— Ну… І це — теж. Я тоді подумав — треба їхати до Уляни. Все розповісти. Та вона несподівано з'явилася сама. Приїхала на день народження Жанни Сергіївни.

— І як, поговорили?

Віктор скуйовдив долонею волосся.

— Не дійшов хід. Як побачив… Торкнувся… І все — ми знову лягли в ліжко. І як після такого розповідати про іншу? Ти ж бачив її? Така мертвого спокусить.

Тут Дей приятеля розумів.

— І що було далі?

Віктор підвівся та підійшов до вікна.

— А потім під час одного з чергувань ми з Лелею стали близькими, і я зробив їй пропозицію. Решта відбувалася на твоїх очах.

— Ясно. Одного не розумію — чому ти Уляні не сказав, що між вами все скінчено? Заради цього міг би й покататися. Не на край світу їхати.

— Не можу я ясно думати, коли вона поряд. Хочу я її, — тихо додав Віктор.

Випадок, виявляється, важкий.

— Це ж як? Ти взагалі знаєш, кого кохаєш?

— У цьому й проблема — обох кохаю.

Бережіть себе!

Софія