Вона кохала чоловіка, який постійно мовчав.

Він кохав її… але надто пізно це зрозумів.

А поруч завжди був інший.

Той, хто смішив.

Обіймав.

Пам’ятав про її усмішку.

І ніколи не змушував гадати, що відчуває.

Анна ніколи не мріяла про мільйони чи дорогі подарунки.

Їй була потрібна лише увага.

Одне повідомлення.

Одне “Як ти?”

Одні теплі обійми після важкого дня.

Та коли цього не стало, її світ почав руйнуватися.

Вона вже майже навчилася жити без Остапа.

Навіть погодилася провести вечір із друзями.

Та доля, як завжди, мала свої плани.

Саме того дня Остап написав.

Щиро.

Вперше за довгий час.

Попросив зустрітися.

Вона відмовила.

Не через байдужість.

Через повагу до власного слова.

І саме цього вечора вони випадково зустрілися в одному кафе.

Анна — у компанії Дениса.

Остап — зі своїми друзями.

Один дружній жест.

Одні обійми.

І чоловік, який ще вчора говорив, що не готовий до стосунків, раптом зрозумів, що ревнощі можуть боліти сильніше за будь-які слова.

Але чи не запізно?

Чи може кохання вижити після місяців мовчання?

І чи завжди той, хто приходить вчасно, програє тому, кого чекали найдовше?

«Панночка-Анночка» — роман про людей, які вчаться говорити про почуття, поки ще не стало надто пізно.

Бо іноді між словами «я не готовий» і «я тебе люблю» проходить ціле життя.

А іноді — лише одна ніч. ❤️