Вона була світлою відьмою, що керувала стихіями, слухала вітер, землю, воду й вогонь.

Він був абсолютно певен, що морок зробить її покірною. Наповнивши її вени чорною некротикою та отруївши душу темрявою, він щиро врив, що віднині це лише бездоганна, порожня маріонетка. Зручна. Керована. Його. Але він фатально недооцінив цю відьму. Глибоко під шаром мертвого мороку все ще жевріло її первісне світло. Незламне, дике, феноменальне та вперте. Він збирався викувати смертоносну зброю. А натомість отримав жінку, яка розірвала на шмаття його крижане царство і змусила битися серце, що роками було мертвим. 

Читайте у Хроніках Чорного Причастя та Світлого Роду!