ДОБРОГО  ДНЯ ,  МОЇ  ЛЮБІ  НАТХНЕННИКИ!!!

    Сьогодні   відкрилась   передплата   на   дуже  емоційну, пристрасну і хвилюючу  історію   кохання,  яка   має   назву "СОЛОДКА НЕНАВИСТЬ"  

   Щиро   вдячна   всім  хто   залишається   зі  мною  і   з   головними  героями   цієї  історії.   Буду   дуже   вдячна   за   підтримку ,  коментарі  і   сердечка.   Ваша   підтримка  безцінна.❤️

Анотація до книги "Солодка ненависть"

Я присягнулась помститися чоловікові, який зруйнував моє життя. Чоловікові, через якого я втратила найдорожчих людей. Він — мій ворог. Моя ненависть. Моя ціль.
Я мала наблизитися до нього, втертись в довіру, а потім завдати удару. Усе було просто і зрозуміло. До того моменту, поки я не зустрілась з його поглядом.
Він небезпечний, жорсткий і приховує більше таємниць, ніж я могла собі уявити. Але щоразу, коли він торкається до мене, я забуваю про свої клятви і про свою мету. Щоразу, коли він опиняється поруч, ненависть змішується з бажанням, а пристрасть спалює нас обох в попіл.
Що переможе — жага помсти, чи кохання до чоловіка, якого я повинна знищити? І яку ціну доведеться заплатити за цей вибір?
- пристрасно
- емоційно
- відверто.
- від ненависті до кохання
- заборонене кохання.

УРИВОК:

- Аміно. - крикнула Тамара Сергіївна і ми обернулись до неї. - Данило Андрійович хоче бачити тебе. Він в кабінеті. - в грудях неприємно похололо.
- Зараз?
- Так. За Софією я пригляну, а ти біжи. Господар не любить чекати. - так, я вже й так зрозуміла, що Корсун вважає себе дуже важливою цяцею. Але тон Тамари не обіцяв нічого хорошого, тому я відразу пішла в будинок.
- Бажаю успіху. - гмикнула жінка коли ми з нею порівнялись. - Він тобі знадобиться...

Я підійшла до кабінету Корсуна і завмерла. Мені потрібно перевести подих. Я не готова. Не готова. Все надто швидко...
- Ти довго будеш там стояти? - почула з кабінету і тільки тепер помітила, що двері трішки прочинені. - Чи ти смілива тільки на словах і при свідках? - гмикає. Я відчинила двері і увійшла всередину.
Кабінет був величезним. Панорамні вікна, темні меблі, полиці з книгами і великий стіл.
Корсун стояв біля вікна, тримаючи в руках чашку кави і дивився на мене. Ні. Не так. Він розглядав мене. Так уважно, що мені стало незатишно. Потім повільно підійшов до столу і сів в своє крісло.
- Отже, ти і є наша нова няня. - його погляд знов ковзнув по мені і я відчула роздратування. - Сподіваюсь, ти мене зараз уважно вислухаєш. Бо я скажу це лише один раз. - його голос став жорсткішим. - Сьогодні вранці ти перейшла межу. - я хотіла щось сказати, та він підняв долоню і подивився на мене так, що всі слова застрягли в горлі, а по тілу пробігли мурашки. - Вперше і востаннє ти розповідаєш мені, як виховувати мою дитину. Вперше і востаннє ти робиш мені зауваження при персоналі. І вперше та востаннє втручаєшся в наші із Софією стосунки. - я відчула, як всередині піднімається хвиля злості. Корсун продовжував дивитися на мене, наче намагався побачити наскрізь. І я раптом зловила себе на тому, що теж його розглядаю. Темне волосся, сильна шия, широкі плечі, білі рукави сорочки, закочені до ліктів, великі сильні руки... Він красивий чоловік. Дуже красивий і знає про це. Мої думки розлютили мене ще більше. Тому що він не був схожий на монстра. Не був схожий на людину, яку я ненавиджу.
- Займайся Софією. Це твоя робота. Саме для цього ти тут. І не намагайся займатися мною. - я затамувала подих. Якби він тільки знав, наскільки зараз близький до істини... Саме ним я і збираюсь займатися. Щодня. Кожної хвилини. Поки не дізнаюся всю правду і поки не примушу його страждати.
- Я зрозуміла, Даниле Андрійовичу.

- Я на це сподіваюсь. Інакше, це буде остання наша розмова. А тепер можеш йти. - я мовчки розвернулася, але вже біля виходу відчула на собі його погляд. Наче він теж намагався зрозуміти, хто я така. І ця думка змусила мене нервувати.

ЩИРО ДЯКУЮ ВСІМ ХТО ЗІ МНОЮ,