З Лізою ніхто ніколи не сварився. Дорослі лише докірливо дивилися їй в очі. Саме цього дівчинка боялася найбільше.

     Вона пам'ятала, як одного разу написала контрольну на не надто високий бал. Увечері тато переглянув щоденник і сказав:

— Лізо, невже ти не могла більше постаратися й отримати найвищий бал?

     Він пильно подивився їй в очі, і дівчинка раптом відчула себе якоюсь нікчемою, яка навіть не здатна добре вчитися.

— Вибач, тату... — ледь стримуючи сльози, тихо пролепетала вона.

— Постарайся більше нас із мамою не розчаровувати, — м'яко сказав батько.

     Ліза мовчки побігла до своєї кімнати. Їй було дуже прикро, що вона розчарувала батьків, і так хотілося поплакати... Але плакати вона теж не могла. Мама казала, що від сліз очі червоніють і виглядають хворими, а Ліза повинна завжди мати гарний вигляд. Тож плакати вона дозволяла собі вкрай рідко.

Запрошую до продовження історії: Бандит і Принцеса