— Господи, благаю, зменш гучність, – пробубніла я, закриваючи обличчя за чашкою. — Я була пʼяна в дрова. Я не розумію, як взагалі могла переплутати номери. Пам'ятаю бар, вино, потім як зрозуміла, що в ліжку поряд зі мною гора мʼязів... і все. Провал. Червона завіса.

— Хорошу ніч неможливо забути, сонечко. Якби він був богом у ліжку, ти б ще довго це памʼятала, – Ліна закинула в рот шматочок тістечка, змовницьки підмигнувши.

— Не знаю, але це був сором. Він, мабуть, подумав, що я якась відчайдушна пристаріла жінка, яка готова стрибнути в ліжко до першого ж незнайомця, – тихо сказала я, пригнічено вивчаючи залишки кавової гущі на дні чашки.

Подруга засміялася, закинувши голову догори, наче я сказала щось дуже смішне. Це було так голосно, що пара за сусіднім столиком ледь не поперхнулася своїми круасанами. Я стиснула зуби. Взагалі-то я тут проблемою ділилася, шукаючи підтримки і подорожника для пораненого его, а не виступала на вечорі стендапу…

— Міра, всі люди так роблять. Це називається «доросле життя», – Ліна витерла сльозу кутиком серветки. — Тобі тридцять два, а поводишся як шістдесятирічна монашка, яку застукали за читанням любовного роману в келії. Он, твій благовірний, зовсім себе нормально чухає. Переспав з секретаркою, як у дешевій мелодрамі і ходить орлом, не соромиться. А тобі тоді чого красніти й посипати голову попелом? А? Що це за подвійні стандарти до самої себе?

— Ти обіцяла більше не піднімати тему про Льошу, – моє серце болісно стиснулося, хоча злість уже починала витісняти колишню любов.

— Та сама подумай. Він тобі буквально відчинив двері в нормальне життя. То й користуйся, – голосно, гнівним голосом сказала подруга, активно жестикулюючи руками. — Якби я була по чоловікам, то я з них не злазила б, чесне слово. Влаштувала б марафон.

Читати продовження

Весела ніч. Чужий номер. Незнайомець із тілом,

яке вона пам’ятає краще, ніж власні вчинки.

Але найбільша проблема — не випадкова помилка.

Найбільша проблема чекає на неї після пробудження.